Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з порушеним зором допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитині з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

  
Командна робота — на всіх рівнях
До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.
Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

Привчати учнів, що різноманіття — це норма
Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.
Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).
Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

Спиратися на сильні сторони
Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

Робити комунікативні паспорти
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.
Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.

Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктограмами).


Креативити і візуалізувати
Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

   Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.