10 принципів, які допоможуть вчителю...
10 принципів, які допоможуть вчителю... Частина 2
Деякі батьки говорять про те, що їхня дитина не хоче навчатися та сподіваються, що зі зміною школи зміниться мотивація до навчання. Як правило, дитина не хоче відвідувати школу де їй нецікаво, де вона не отримує задоволення від шкільного процесу.
Мотив (лат. motus – рух) – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини.
Інтерес – це наявність пізнавальної потреби, і вона є в будь-якій дитині, головне її активізувати.
Природнім мотивом навчальної діяльності є пізнавальний інтерес. Але не все в навчанні може викликати стійкий природний пізнавальний інтерес. Тому краще формувати та розвивати і пізнавальний, і соціальний типи навчальної мотивації. Навчальну мотивацію як пізнавальну, так і соціальну можна та потрібно формувати, використовуючи весь арсенал методів навчання: словесні, наочні, практичні, дидактичні та інші.
Інтерес, як головна складова навчальної пізнавальної мотивації, поділяється на три ознаки:
– позитивні емоції, які викликані діяльністю;
– пізнавальна складова (я дізнався про щось нове);
– результат (я це зробив).
Дуже важливо, щоб процеси мислення, уваги, пам’яті під час виконання завдань стали ефективнішими. Для цього потрібно, щоб їх супроводжували сильні емоції (радість, гнів, здивування та ін.) Треба уникати непосильних труднощів та дуже повільного темпу викладання матеріалу.
Методи формування пізнавального та соціального навчальних інтересів:
· Методи формування пізнавального навчального інтересу: дискусія, диспут, метод опори на власний пережитий досвід, рольові ігри, створення проблемних ситуацій та ін.
Як створити заняття емоційно-забарвленим? Невідомі та парадоксальні факти, складні та цікаві ситуації з життя відомих людей, незвичайні природні та соціальні явища можуть надихнути на створення особливого спілкування між вчителем, батьками та дитиною.
· Методи формування соціального навчального інтересу: позитивний приклад (приклад успішного родича, батьків, відомої людини, найкраще того, ким захоплюється дитина); бесіди-переконання ( обов’язково поцікавтесь думкою самої дитини); практичне привчання до виконання вимог, пояснення, заохочення(обов’язковий контроль з боку батьків за виконанням тих чи інших доручень).
Навчально-пізнавальні мотиви спочатку формуються, потім починають діяти автоматично як звичка, і нарешті у старшій школі стають усвідомленим вибором головної діяльності учня. Якісний розвиток інтелектуальних здібностей змалечку надає дитині більше шансів проявити та зберегти пізнавальний інтерес в навчанні. А головною запорукою успішності дитини є батьківська любов та гармонійне, розвиваюче спілкування щодня.
Ось декілька способів спілкування з дитиною для формування її мотивації:
1. “Давай подумаємо, де цьому можна навчитися?”
В Інтернеті подивитися, запитати у когось, в бібліотеку за книжкою сходити.
2. “Хочеш розповім, як я цьому навчилася?”
Дитина часто відчуває себе такою, що нічого не вміє серед всемогутніх дорослих і було б добре їй показати, що не завжди так було і не завжди так буде.
3. “Можливо є спосіб обійтися тим, що вмієш?”
Не виходить намалювати баранчика – малюй баранчика в коробці. Це дасть впевненість у своїх силах і коли-небудь баранчик вигляне з коробки.
4. “Спробуємо це зробити разом?”
Часто за словами про невміння стоїть небажання дитини залишатися наодинці з важкою або нудною справою.
5. “Давай я покажу тобі хитрий спосіб”.
Зрозуміло, що дитині хочеться не вчитися чомусь, а вже вміти це робити. І іноді є спосіб навчитися швидко.
6. “Хочеш навчитися або хочеш, щоб хтось зробив замість тебе?”
Швидше за все дитина вибере другий варіант, але рано чи пізно дійде справа і до першого.
7. “Давай розберемо цю велику справу на маленькі і з’ясуємо, з якими моментами ти зможеш впоратися, а з якими потрібно тобі допомогти.”
8. “Нічого страшного, але у тебе добре виходить … (напишіть разом список успіхів)”.
Вікові кризи у дітей і підлітків. З чим вони пов’язані?
З точки зору змісту і характеру психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються і зникають, можна виділити кілька типів життєвих криз
Найхарактернішими кризами становлення є вікові кризи, що вважаються нормативними, тобто необхідними для нормального процесу становлення особистості. Для вікових криз властиві чималі якісні зміни, що відбуваються у психології людини: формування психологічних новоутворень, зміна провідної діяльності і т. д. Але ці зміни завжди супроводжуються зміною ролей, оскільки певна діяльність (гра, спілкування, навчання і т. д.) передбачає і відповідну особистісну роль людини
Кожен період у житті людини має певні притаманні тільки йому риси. Знаючи особливості вікових періодів та криз, можна пояснити незрозуміле та уникнути багатьох проблем.
Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з порушеним зором допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитині з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.
Командна робота — на всіх рівнях
До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.
Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.
Привчати учнів, що різноманіття — це норма
Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.
Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).
Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.
Спиратися на сильні сторони
Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?
Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».
Робити комунікативні паспорти
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.
Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).
Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.
Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.
Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.
Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.
Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».
Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.
Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».
Моделювання — демонстрація виконання завдання.
Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.
Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.
А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.
Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.
Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктограмами).
Креативити і візуалізувати
Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.
Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.
Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.
Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.
Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).
А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.
Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.
Як працювати з дітьми з інвалідністю, щоб не вирізняти їх у колективі? Чи доречно застосовувати однакові методи для класу, де є різні діти? Чому важливо часто звертатися до дитини на ім’я?
Техніка „Я висловлювання” (до класу і до окремого учня)
Я хотіла б щоб ви (опанували, навчились, засвоїли) допоможіть мені, будь ласка, (зробіть, прочитайте, напишіть, виконайте) …
Техніка надихання (до класу)
Я хочу вас навчити … Це не просте завдання, але я вірю, що кожен з вас опанує цей
(… спосіб) і ви успішно справитесь з цим завданням. (до учня)
Я ( знаю, відчуваю, бачу, вірю), що ти справишся з цим завданням і в тебе все вийде, зосередься і постарайся..
Я вірю, що ти знайдеш в собі сили виконати це завдання.
Техніка схвалення (до класу)
Я така задоволена, що ми всі сьогодні так дружно і злагоджено попрацювали
Мені приємно про це сказати, що сьогоднішню тему ви так уважно слухали і тому так добре засвоїли. (до учня)
Як добре, що ти повірив у свої сили і виконав це завдання.
Як чудово, що ти не зупинився перед труднощами, а подолав їх.
Техніка спонукання (до класу)
А зараз зосередьтеся, заспокойтеся і постарайтеся вловити основну думку. (до учня)
Зосередься, подумай і зверни увагу на ось цей пункт.
Комбінація технік надихання-схвалення.
Надихнути і схвалити як уже успішно зроблену справу. (до класу і до окремого учня)
Я (вірю, знаю, відчуваю), що ми зробимо цю аплікацію і всі попрацюємо дружно і злагоджено, кожен добре постарається.
Комбінація технік надихання спонукання
Я( відчуваю, знаю, вірю), що цю задачу зрозуміють всі, тільки зосередьтеся, уважно послухайте і ви всі зрозумієте.
Комбінація технік спонукання-схвалення (до класу і до окремого учня)
Зосередьтеся, подумайте і ви дасте відповідь на запитання, яке я зараз поставлю.
Я впевнена, що ви добре попрацюєте, дасте чудові відповіді.
Вчитель - це той, хто:
- показує нам кожного дня, що означає вислів «бути відданим своїй справі";
- дає кожному учню завдання, яке сприяє постійному розвитку ;
- знає, що не завжди на запитання є одна правильна відповідь;
- навчає ставити «правильні» запитання
- не перестає думати про шляхи вдосконалення після шкільного дзвінка ;
- постійно запалює іскорки цікавості в очах дітей ;
- упевнений, що завдяки важкій праці можна досягти чого завгодно ;
- може нудну інформацію зробити цікавою.
Саме вчителі надихають нас мріяти, змінюватися, вони вірять у кожного з нас, навіть коли не знайомі особисто. Вони допомагають нам побороти свої страхи та навчають терпимості та толерантності.
Адаптації середовища, стратегій, завдань і оцінювання Як підтримати учнів з ООП.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ
ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ
РЕКОМЕНДАЦІЇ КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ
П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ
РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5-их КЛАСАХ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ
П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ
РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ У РОБОТІ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
1.Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.
2.Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.
3.Учитель не повинен робити з обдарованої дитини «вундеркінда». Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність — зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм з боку вчителя — звичайно, недопустимі.
4.Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо
регламентовані заняття, що повторюються.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ ЩОДО РОБОТИ З УЧНЯМИ,ЯКІ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ГРУПИ РИЗИКУ
ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ
МІЖ ПІДЛІТКОМ І ВЧИТЕЛЕМ В КРИЗОВИЙ ДЛЯ НИХ ЧАС
ВЧИТЕЛЬ І ПРОБЛЕМИ ДИСЦИПЛІНИ
5 найтиповіших проблем, пов’язаних з дисципліною
— Некеровані розмови на уроках.
— Відсутність шанобливого ставлення до дорослих.
— Нечесність.
— Пасивний опір.
— Зухвала, нахабна, груба поведінка.
Учителі повинні знати закони, які є в основі поведінки учнів
1. Учні обирають певну модель поведінки за певних обставин.
2. Усяка поведінка підпорядкована певній меті — відчувати себе приналежним до шкільного життя.
3. Порушуючи дисципліну, учень може усвідомлювати, поводиться неправильно і що за цим порушенням стоїть одна з чотирьох причин:
— привернення уваги;
— влада;
— помста;
— уникання невдачі.
Типи реакції вчителя на «неприпустиму» поведінку своїх вихованців:
— Невтручання. Вчителі, в кращому випадку, пояснюють учням, що трапилося, розраховуючи, що діти самі поступово навчаться керувати своєю поведінкою.
— Контроль. Основні методи впливу — погрози і шантаж.
— Взаємодія. Вчителі обирають складну роль ненав’язливого лідера, щоразу ставлячи дітей перед необхідністю усвідомленого вибору та відповідальності. Вони залучають дітей до процесу встановлення правил, програму дисципліни будують на підвищенні самоповаги учнів за допомогою стратегії підтримки.
Сучасні вчителі, які хочуть працювати у сучасних школах,
повинні мати сучасні компетенції. Адже з розвитком сучасних технологій
змінюються особливості поведінки нових поколінь,
натомість вчителі повинні вміти адаптувати свій стиль навчання.
Як ви ставитесь до роботи, яку треба брати додому і робити щодня допізна, а ще й у вихідні та у відпустці? І ні, не лише в період дедлайнів і не тому, що ви працюєте віддалено або через те, що робота – ваша любов і пристрасть. Йдеться про щодня й понаднормово – за рахунок сну, відпочинку, спілкування з родиною, розваг, спорту, сніданку та вечері…
Працюючи дистанційно ми втрачаємо баланс між роботою та особистим життям. Зникають рамки робочого дня, вечір із родиною перетворюється у вечір з ноутбуком і новим завданням. Так непомітно ми виснажуємося і вже не в змозі контролювати свій емоційний стан. Це шкодить в першу чергу нам і нашому оточенню: дітям, нашій половинці. Тому, щоб уникнути «емоційного вигорання», працюючи вдома, слід дотримуватися певних правил розпорядку та організації.
Візьміть собі за правило заводити будильник для того щоб контролювати час, не пересиджувати за роботою біля комп’ютера. Дозвольте собі працювати за таймером від «сигналу» до «сигналу». За дзвінком вимикайте все та ідіть відпочивати.
Обов’язково робіть повноцінні обідні перерви. Не забирайте в себе можливість відпочити, переключитися з робочих завдань на турботу про себе і близьких. Тим більше, що шкідливо одночасно їсти і займатися розумовою діяльністю.
Проговорюйте спірні питання, які вас хвилюють по телефону з колегами, так ви уникнете непорозумінь і негативу, які можуть виникнути в ході роботи.
Обов’язково складайте список завдань на день і дотримуйтеся його. Якщо ви виконуєте якесь велике завдання, діліть його на кілька днів. По мірі виконання ставте позначки і ви будете бачити свій прогрес.
Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам’ятайте: думати про себе – ваш головний обов’язок.
Хваліть себе самого тричі на день: вранці, вдень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання:”Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація поважає, а як я сам себе люблю, цього і не висловити”.
Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести під музичний супровід, перегляд сімейного фото.
Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника.
Відомо, що саме фізична активність додає сил та енергії, покращує сон. На рівні психіки, фізичні вправи вдосконалюють здатність до планування та прийняття рішень, покращують настрій, знижують рівень тривоги та стресу, підвищують самооцінку. На біохімічному рівні, фізична активність стає природним джерелом для хімічних речовин мозку. Таким чином у мозку збільшується рівень серотоніну, ендорфінів тощо. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день.
— Любіть себе.
— Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми.
— З'ясуйте, що саме вас тривожить та зачіпає за живе.
— Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку.
— Знаходьте час не тільки на робоче, а і на приватне життя.
— Припиніть жити життям інших. Живіть своїм власним. Не замість людей, а разом з ними.
— Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього роботу, запитайте себе: чи так це йому потрібно? Може, він впорається сам?
— Сплануйте свій день.
— Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.
— Навчіться керувати своїми емоціями.
— Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконаєте в цьому інших.
— Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться.
— Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день.
— Вмійте сказати “НІ”.
— Вживайте вітамін Е.