НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ

З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ,

ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ ТА БУЛІНГУ

Лист МОН України від 29.01.2019 №1/11-881 "Рекомендації для закладів освіти щодо застосувань норм Закону України щодо протидії булінгу"

Лист МОНУ від 29.12.2018 №1/9-790 "Щодо організації роботи у закладах освіти з питань запобігання і протидії домашньому насильству та булінгу"

Постанова КМ України в «Про затвердження порядку взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 22.08.2018. №658

Наказ МОН України від 02.10.2018 № 1047 «Про затвердження Методичних рекомендації щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами»

Лист МОН України від 18.05.2018 № 1/11-5480 «Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству»

Закон України від 18.12.2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)»

Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров`я України від 19.08.2014 №564/836/945/577 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»

Лист Міністерства освіти і науки України від 28.10.2014 № 1/9-557 «Методичні рекомендації щодо взаємодії педагогічних працівників у навчальних закладах та взаємодії з іншими органами і службами щодо захисту прав дітей»

1. Обирати правильні слова:

Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з». Дитина з інвалідністю, а не інвалід. Хлопчик з аутизмом, а не аутист. Дитина з синдромом Дауна, а не даун.

2. Якщо дитина цікавиться: “чому виникає інвалідність?”

Психологи радять не заглиблюватись в пояснення причин інвалідності. Часто вона виникає як випадок, який неможливо передбачити. Тому найкраща відповідь буде простою: «Тому що так є».

Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, наведить Олена Жупанова таку аналогію: ” Я навчаю англійській мові дітей від найменшого віку до 10 років. З школярами 1-4 класів ми починаємо вивчати граматику. Як пояснити дітям, чому дієслова третьої особи однини в англійській мають закінчення -s? Ніяк. Я ніяк це не пояснюю, тому що тут не може бути ніякого пояснення. Так просто є. Так склалось. Такі правила мови. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність.”

3. Бачити насамперед дитину, а не інвалідність

Бачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).

Діти одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих.

4. Підтримувати, а не жаліти

Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.

Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.

5. Дізнаватись більше

Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.

Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси.

Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з порушеним зором допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитині з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

  
Командна робота — на всіх рівнях
До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.
Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

Привчати учнів, що різноманіття — це норма
Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.
Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).
Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

Спиратися на сильні сторони
Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

Робити комунікативні паспорти
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.
Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.

Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктограмами).


Креативити і візуалізувати
Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

   Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

для батьків

Чим зайняти дітей під час карантину?

Як зробити так, щоб вдома діти не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?

для здобувачів освіти

Чим зайнятись дітям під час карантину: ТОП-9 веселих розваг

Рекомендації для підлітків. Як зробити своє дозвілля цікавим та різноманітним?

Тести для учнів. "Як пізнати себе"

Плануй свій час правильно

для педагогів

Пережити карантин: 5 порад для вчителів

Спілкування через Інтернет: чого від нього чекати і як з ним поводитися

Можливість отримати будь-яку інформацію не виходячи з дому – зараз це не фантастика, а реальність. І це стало можливим завдяки Інтернету. Крім того, що Інтернет дозволяє тобі знайти потрібну інформацію, мережа значно розширює коло твого спілкування. І це стало можливим завдяки Чату, в СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ.

Тобі відомо, що таке Чат? Так, дійсно, це швидкий спосіб знайти для себе нових друзів, поспілкуватися з ними на будь-які теми, отримати корисні поради. А в Instagram чи Facebook ще можна побачити фотокартки, відеоролики і мати уявлення з ким розмовляєш, завдяки тій інформації, яку розміщує на своїй сторінці людина. Але спілкування в Інтернеті приховує небезпеку, яка проявляється в тому, що ти не бачиш свого віртуального знайомого, а тому не можеш бути впевнений у тому, що ця людина безпечна для тебе. Ти можеш вважати, що спілкуєшся зі своїм однолітком, а він або вона насправді може виявитися дорослим чоловіком або жінкою, а ще гірше – злочинцем.


Отже, пам’ятай про те, що спілкування у чаті в СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ поряд з користю може приховувати і суттєву небезпеку для тебе. Тому, щоб уберегти себе від неприємностей ти повинен постійно пам’ятати нескладні правила безпечної поведінки під час бесіди з незнайомцями або новими друзями, з якими ти познайомився саме в Інтернеті, а не в реальному житті.

Ми розповімо тобі про ці правила, а також про ті небезпечні ситуації, в які вже потрапляли юні користувачі, які спілкувались по Інтернету. Ти маєш знати про всі небезпеки, які містить у собі подібне спілкування.

Увага!Завжди пам’ятай про те, що ти спілкуєшся з людиною, про яку тобі нічого невідомо, тому не довіряй їй свої таємниці або думки. Краще поділися ними зі своїми батьками чи справжніми, а не віртуальними друзями.

 
 

СПІЛКУЮЧИСЬ В ІНТЕРНЕТІ ТИ, ЗАРАДИ СВОЄЇ БЕЗПЕКИ, НЕ ПОВИНЕН НІКОЛИ:
– повідомляти своєму віртуальному другу своє прізвище, домашню адресу, номер свого мобільного або домашнього телефону, номер та місцезнаходження своєї школи та інші дані;
– розміщувати фотокартки, на яких ти оголений або у нижній білизні чи піжамі, а також відправляти комусь свої фото електронною або звичайною поштою;
– повідомляти пароль до своєї Інтернет-сторінки. Твій пароль як ключ від твоєї квартири, тому нікому його не віддавай!;
– казати, що ти вдома знаходишся один;
– казати, що ти сам знаходишся перед комп’ютером. Скажи краще, що час від часу до тебе у кімнату навідуються твої батьки;
– обговорювати теми, які тобі неприємні або яких ти соромишся;
– показувати віртуальному другу перед Веб-камерою своє тіло або якісь його частини, робити те, що тобі не подобається;
– відповідати на питання, які стосуються твого особистого життя або твого тіла. Пам’ятай: твоє тіло належить тільки тобі і ніхто не має права розмовляти про нього з тобою!;
– розповідати багато про своїх друзів, знайомих та родину, особливо, видавати їхні таємниці;
– відправляти поштою або передавати через когось свої особисті речі співрозмовнику по Інтернету;

Крім того:
– при реєстрації у Чаті ніколи не заповнюй поля, де від тебе вимагають прізвище, номер мобільного та домашнього телефону, домашню адресу. Якщо ці поля обов’язкові, то краще вигадай для себе прізвище, адресу та номер телефону. Це потрібно для твоєї безпеки. Взагалі, для реєстрації у Чаті, вКонтакті та на інших подібних сайтах створи для себе окрему електронну поштову скриньку;
– коли вигадуєш у Чаті для себе нікнейм, то він не повинен бути схожим на твоє прізвище. Також він не повинен стосуватися твого зовнішнього вигляду;
– у вКонтакті та подібних сайтах обмеж доступ до твоєї сторінки невідомих тобі людей. Додавай до списку своїх друзів лише тих, кого ти добре знаєш у справжньому житті;

Пам’ятай: спілкування в Інтернеті не є твоїм обов’язком, тому якщо тобі це більше не подобається або тебе лякають твої Інтернет-друзі, то лише вимкни комп’ютер і не повертайся більше до спілкування онлайн!

Увага! Ніколи за жодних умов не погоджуйся на особисту зустріч у реальному світі зі своїм Інтернет-другом. Якщо ти все-таки вирішив зустрітися з ним, то нехай обов’язково батьки чи інші дорослі, яким ти довіряєш, прийдуть з тобою на зустріч. Ти можеш також сказати про це своєму віртуальному другу. Місце для зустрічі повинно бути таким, де постійно знаходиться багато людей, наприклад, парк розваг, каток.

Якщо твій знайомий з Інтернета постійно вимагає від тебе зустрітися з ним або щось зробити для нього, продовжує це робити, незважаючи на твою відмову або небажання, то ти обов’язково маєш розповісти про це своїм батькам або іншим дорослим, яким ти довіряєш!

Пандемія стала випробуванням на міцність як для цілих держав і бізнес-систем, так і для родин та кожної окремо взятої особистості. Є люди, які прожили цей період значно легше, адже мають величезну перевагу — добре розвинені м’які навички. Саме завдяки soft skills адаптація до труднощів не висмоктує життєву енергію й проходить без психологічних потрясінь.

 

Навички 21 століття заведено ділити на…

Hard skills
Тверді навички. Вузькоспеціалізовані, діють у сталих умовах і в межах однієї професії.

Digital skills
Цифрові навички. Категорія виникла у зв’язку з глобальною диджиталізацією та цифровізацією нашого світу.

Soft skills
М’які навички. Вони універсальні та допомагають досягти успіху в будь-якій професії, передбачають високі комунікаційні здібності та самоорганізацію, вміння довгострокового планування, командну роботу. Вчені з Гарварду та Стенфорду запевняють, що професійний успіх на 85 % залежить саме від soft skills.

Саме тому пропонують 12 м’яких навичок, які допоможуть почуватися впевненіше, швидко знаходити спільну мову з будь-ким і досягати цілей у кризові періоди.

Пізнай себе...Перша група навичок направлена на самоусвідомлення та поглиблення розуміння процесів, які відбуваються всередині нас та навколо нас.


Емоційний інтелект. Ідеться про те, наскільки добре ми знаємо, усвідомлюємо власні емоції, наскільки легко нам справлятися з особистим кризами. А якщо додати до цього вміння будувати стосунки з іншими людьми, бути емпатичним і відчувати емоції інших, вміння мотивувати себе в скрутні часи — отримаєте міцний фундамент для життєвих незгод.

#ЩастяМенеджмент. Самоусвідомлення може підказати дорогу до персональної оази щастя, але не зробить щасливою людиною. Так само розвинений емоційний інтелект діятиме лише в тандемі з конкретними діями. Ці дії, своєю чергою, мають приносити вам задоволення, а людям — користь.

Сексуальний інтелект. Він є в кожної людини та відіграє значущу роль у наших життях. Це додаткове джерело вашої персональної енергії, яким не варто нехтувати.

Розвивай себе...Друга група м’яких навичок — про те, як структурувати набуті знання про себе і трансформувати в практичну колію.

Плануй глобально, дій локально — система побудови життя, яка є ключем до гармонії, між амбіціями та бажанням жити тут і зараз, у моменті. Свої бажання, плани та глобальні цілі варто озвучувати, записувати та розбивати на невеликі кроки для досягнення глобальної мети.

Персональна економіка. Цю навичку слід опанувати для того, щоб усе вищесказане можна було реалізовувати, не замислюючись про шматок хліба з маслом у холодильнику. На мій подив, розвиток попередніх скілів сильно допоміг із розв’язанням грошового питання. А якщо додати до цього бажання створювати та інвестувати час/гроші у справді вартісні речі — ваше майбутнє під надійним захистом!

Тайм-менеджмент. Ця навичка стає потрібною, коли ви починаєте усвідомлювати ціну свого часу та хочете побудувати збалансоване життя. Просто зараз дайте відповідь на запитання: чи лягаєте ви спати із чітким розумінням, що робитимете завтра? Ствердна відповідь означає, що ви на правильному шляху.

Проєктний менеджмент. Якщо ви змогли прокачати попередні 6 навичок, то це зробить вашу активність максимально предметною та націленою на результат. Якщо він вам потрібен, звісно. Опанувавши знання зі створення проєктів, ви навчитеся бачити й розуміти найефективніші варіанти планування та методики розставляння пріоритетів.

Командотворення. Так, саме під час карантину вміння відчувати людей і об’єднувати їх для спільної цілі стає надважливим. Людська потреба в соціалізації зараз сягає піка, тож саме час запропонувати потенційним партнерам участь у нових проєктах, формувати нові команди.

  Тримай фокус на мрії! Нема сенсу турбуватись про втрачені можливості. Є «сьогодні і зараз» для того, щоб сконцентрувати свою енергію на тому, що ти дійсно хочеш. Пропоную сім кроків для легкої реалізації мрій, цілей, планів. 

Навичка 1. Проблеми – у задачі
Живи з азартом та вчись перетворювати любі життєві проблеми у задачі. Замість незчисленних скарг задай собі питання: «Як я хочу і можу вирішити цю задачу? Які можливості відкриваються переді мною?»

Навичка 2. Невдачі – у досвід

Невдачі та невезіння сприймай як життєвий досвід! Всесвіт завжди надсилає нам випробування, котрі ми здатні здолати. Замість питання: «Чому зі мною трапилась така ситуація?», задай собі питання: «Для чого мені це, чому мене може навчити така ситуація?».

Навичка 3. Реальність – у гру

Перетворюй реальність у гру з багатьма можливостями. Якщо ти хочеш бути КИМОСЬ, то варто починати вести себе так, наче ти вже є НИМ. Навіть, якщо у тебе поки, що немає потрібних ресурсів для здійснення планів, починай діяти виходячи з того, що маєш. Найкращий день для початку – сьогодні! У життєвих ситуаціях концентруйся на своїх перевагах та позитивних моментах! Заміни вислів «я не можу» на «маючи відповідні ресурси, я роблю так…». Потім дайте собі щиру відповідь на питання: «Які ресурси у мене вже є, а які я можу отримати? Що я можу для цього зробити?»

Навичка 4. Роздуми – у дії

Думати потрібно приймаючи рішення, а маючи ціль починай діяти! У японців є такий вислів: «Подумав – май рішення, маєш рішення – не думай!» Зайві роздуми народжують сумніви і забирають сили.

Навичка 5. Страх – в енергію

Втілення твоїх самих сміливих бажань знаходиться за дверима із надписом «СТРАХ». Почни діяти і страхи зникнуть, ти відчуєш прилив сил та енергії.

Навичка 6. Треба – у хочу

Роби тільки те, що ти дійсно хочеш. Живи у стилі «Я хочу, я можу!», а не «Я повинен!». Потрібно працювати над своєю самооцінкою, вчитися відчувати свої істинні бажання та шукати можливості для їх втілення.

Навичка 7. Песимізм – в оптимізм

У оптимістів збуваються мрії, у песимістів – їх кошмари. Вчися бачити радість у дрібницях, помічай гарне у собі, у інших, у світі. Це особлива мудрість, котру мають щасливі люди. Не чекайте особливих подій та обставин, щоб радіти життю. Ставте перед собою питання: «Що гарного, позитивного я бачу у цій ситуації, у цій людині, у собі? За що я відчуваю вдячність?» Дисциплінуй свою уяву, навчись відрізняти мрії від цілей, приймай рішення і дій!

 

Поради з самовиховання

1. Коли берешся за будь-яку справу, подумай: який результат повинен отримати.

2. Берись за справу сміливо і не відступай, поки її не виконаєш. Якщо в кінці тижня або цього дня залишаються не виконаними один чи два запланованих тобою пункти, перепиши їх у план на наступний тиждень(наступний день).

3. Візьми собі за правило обов’язково аналізувати: чому саме ти не виконав той чи інший пункт. Намагайся сам усувати причини невиконання. Спочатку це вважатиметься важким, але з часом ти зрозумієш, що головне – це правильно оцінювати свої сили і не гаяти марно часу.
4. Ніколи не практикуй перенесення виконання справи на наступний день. Приступай до виконання запланованого одразу ж без зволікань.
5. Не роби жодних попускань, навчися своїм примхам відповідати коротко, але твердо –"ні”.
6. Навчися сам собі наказувати, будь до себе непохитним,але став перед собою завдання реальні, ні в якому разі "не заривайся”, бо не спрацює внутрішній наказ ”Так треба”, "Я мушу”.
7. Спробуй проаналізувати: на що ти переважно витрачаєш свій вільний час?
8. Твій організм здатий до тривалих навантажень, але, щоб уникнути стомлення, переборюй втому, змінюй види діяльності протягом дня.
9. Приймаючи на себе будь-яке завдання, навчися слухати уважно вказівки дорослих. Користуйся нотатками, щоб нічого не пропустити повз увагу і зберегти час.

Порада перша і найтяжча. Ніколи не намагайтеся отримати все і відразу. Пам'ятайте, що успіх - це насамперед праця. Не вірте красивим фільмам, де щоб досягти успіху досить бути вродливим чи багатим.

Порада друга - про любов. Обов’язково зміни своє відношення до людей, які тебе оточують. Хочеш, щоб тебе любили люди - полюби їх сам. Подумай, чи подобаються особисто тобі егоїстичні, нетерпимі до чужих думок люди? То чому, якщо ти саме такий, повинні любити тебе?

Порада третя - особлива. Потрібно на деякий час забути, що ти особливий, не такий як всі. Запам'ятай, що про це знає лише твоя мама і ти сам.

Порада четверта - про найдорожче. Полюби себе насамперед сам. Це не значить, що ти повинен любуватися собою в дзеркало. Просто стався з повагою до свого тіла, не отруюй його алкоголем та іншими ядами.

Порада п'ята - пріоритетна. Не розпорошуй свої сили відразу у всіх напрямках. Вибери кілька важливих для тебе справ і наполегливо вдосконалюйся саме в них. Хоча спробувати себе в нових справах ніколи не завадить. Хто зна, можливо, саме там чекає на тебе успіх, сидить собі і жде, коли ж ти його віднайдеш.

Порада шоста - навчайся! Навчайся все своє життя. Ніхто не заперечує, що ти і так багато знаєш та умієш. Добре, що ти знаєш, скільки часу тривала столітня війна (100?!), чудово, якщо ти можеш відрізнити комп'ютерний вірус від вірусу грипу, вітаю, якщо зумієш своїми руками забити звичайний цвях в цегляну стіну.

Порада сьома і остання (по списку, а не по значенню!) Отже, ти хочеш досягти успіху? То чого ж тоді чекаєш і витрачаєш свій дорогоцінний час на читання цих порад? Давай, не сиди, пора уже щось зробити своїми руками.

Чому наш настрій змінюється протягом дня?

1. Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм – постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.

3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.

4. Пам’ятай: кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.

5. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.

6. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм – джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам’ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.

7. Будь-яка справа починається з першого кроку!

8. Пам’ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

9. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

10. Будь толерантною особистістю.

 

Рекомендації для зняття психологічного напруження, зниження тривожності

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

1.Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2.Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3.Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4.Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин,ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5.Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6.Змочіть обличчя холодною водою.

7.Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

 
ЯК УДОСКОНАЛИТИ СВОЮ УВАГУ

1. Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач її об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.

2. Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.

3. Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, є концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.

4. Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.

5. Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.

6. Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися автотренінгом, використовувати спеціальні вправи.

7. Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як не звичай (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).

8. Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».

9. Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміні положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.

10. Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».

11. Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.

12. Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.

13. Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.

14. Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.

15. Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов’язаний з твоїм досвідом, інтересами.

16. Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.

17. Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.

18. Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.

19. Враховуй, що ступень і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.

20. Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.

21. Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).

22. Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу (повторень) для виконання завдань.

Вчитися - нелегка праця. Щодня доводиться відвідувати заняття, запам’ятовувати величезну кількість нової інформації, вести конспекти, відповідати на питання вчителів і писати контрольні роботи. А вдома навалюються домашні завдання, величезні параграфи з незавжди потрібною і зрозумілою інформації, маса письмових завдань, вірші, лабораторні, реферати. А якщо додати величезну кількість гуртків і репетиторів, то зовсім не дивно, що при такому графіку не багато школярів витримують такий ритм життя, хтось починає прогулювати уроки, не виконувати домашні завдання.

 

1. Правильно постав задачу! Не думай, як змусити себе вчитися, а думай, як почати добре вчитися. Не примушуй себе (підсвідомість буде чинити опір насильству), а плануй! Постав мету отримати в семестрі по предмету "Х" на бал більше, ніж зараз, і підсвідомість тут же знайде шляхи вирішення цього завдання.

2. Знайди мотив (причину, стимул) вчитися добре. Мотивація може бути різна: найчастіше це якась перспектива (приз). Вона може бути близькою (Після вдало складених іспитів я поїду в табір) або довгострокової (Ось вивчусь і стану президентом!). Мотивація у кожного своя.

3. Облаштуй робоче місце. Банально, але факт. Можливо, лежачи на дивані з планшетом приємніше займатися, але доведено, що в лежачому положенні людина розуміє і запам’ятовує гірше і повільніше, це пов’язано з фізіологією.

4. Зміни стиль одягу. Природно, одяг сам по собі не може змусити вчитися, але стиль може. Одягни на себе стиль хорошого учня акуратно і строго. Спробуй, і ти відчуєш зміни як з боку оточуючих, так і всередині себе.

5. Перетвори нудне в творче! Наприклад, скористайся методом асоціативних карт. Це стосується ведення конспекту: записуй лекцію або параграф не суцільним текстом, а використовуй кольорові ручки, маркери, цитати, таблиці, схеми і замальовки. Тим самим ти перетвориш нудну лекцію в захоплююче заняття, легше запам’ятаєш інформацію і розвинеш своє креативне мислення. Використовуй метод асоціацій при запам’ятовуванні, сприймаючи текст не буквально, а через аналогії. Ну, наприклад, назву ліків Ереспал проведи через асоціацію Ерік спав (на лекції).


6. Заохочуй себе за успіхи.

7. Найважче почати. Лінь не дає зробити перший крок. Іноді завдання займає всього 15 хвилин, але ти знаходиш купу відмовок, щоб його не починати. Зрозумій, поки ти відтягуватимеш час початку роботи, ти посилаєш в мозок негативні емоції. В результаті, крім втрати часу, отримуєш поганий настрій, а завдання все одно доведеться виконувати

8.Вчися добре з першого дня! На підйомі новизни після відпочинку з’явиться режим і звичка, які допоможуть надалі.

9. Роби більше в класі, щоб менше робити вдома.


10. Влаштуй змагання. З батьками, з друзями. Можна навіть посперечатися.

11. Плануй свій день. Чітко розділяй час на навчання і на відпочинок.


12. Розвивай силу волі. Вона стане в нагоді не тільки в навчанні

Психологи стверджують, що в процесі навчання мотивація дитини відіграє, більшу роль ніж її інтелект у 2-3 рази. Уявляєте? ...

10 принципів, які допоможуть вчителю...

10 принципів, які допоможуть вчителю... Частина 2

    Деякі батьки говорять про те, що їхня дитина не хоче навчатися та сподіваються, що зі зміною школи зміниться мотивація до навчання. Як правило, дитина не хоче відвідувати школу де їй нецікаво, де вона не отримує задоволення від шкільного процесу.
Мотив (лат. motus – рух) – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини.

   Інтерес – це наявність пізнавальної потреби, і вона є в будь-якій дитині, головне її активізувати.

Природнім мотивом навчальної діяльності є пізнавальний інтерес. Але не все в навчанні може викликати стійкий природний пізнавальний інтерес. Тому краще формувати та розвивати і пізнавальний, і соціальний типи навчальної мотивації. Навчальну мотивацію як пізнавальну, так і соціальну можна та потрібно формувати, використовуючи весь арсенал методів навчання: словесні, наочні, практичні, дидактичні та інші.

Інтерес, як головна складова навчальної пізнавальної мотивації, поділяється на три ознаки:
– позитивні емоції, які викликані діяльністю;
– пізнавальна складова (я дізнався про щось нове);
– результат (я це зробив).

    Дуже важливо, щоб процеси мислення, уваги, пам’яті під час виконання завдань стали ефективнішими. Для цього потрібно, щоб їх супроводжували сильні емоції (радість, гнів, здивування та ін.) Треба уникати непосильних труднощів та дуже повільного темпу викладання матеріалу.

Методи формування пізнавального та соціального навчальних інтересів:

· Методи формування пізнавального навчального інтересу: дискусія, диспут, метод опори на власний пережитий досвід, рольові ігри, створення проблемних ситуацій та ін.
Як створити заняття емоційно-забарвленим? Невідомі та парадоксальні факти, складні та цікаві ситуації з життя відомих людей, незвичайні природні та соціальні явища можуть надихнути на створення особливого спілкування між вчителем, батьками та дитиною.
· Методи формування соціального навчального інтересу: позитивний приклад (приклад успішного родича, батьків, відомої людини, найкраще того, ким захоплюється дитина); бесіди-переконання ( обов’язково поцікавтесь думкою самої дитини); практичне привчання до виконання вимог, пояснення, заохочення(обов’язковий контроль з боку батьків за виконанням тих чи інших доручень).

    Навчально-пізнавальні мотиви спочатку формуються, потім починають діяти автоматично як звичка, і нарешті у старшій школі стають усвідомленим вибором головної діяльності учня. Якісний розвиток інтелектуальних здібностей змалечку надає дитині більше шансів проявити та зберегти пізнавальний інтерес в навчанні. А головною запорукою успішності дитини є батьківська любов та гармонійне, розвиваюче спілкування щодня.

Ось декілька способів спілкування з дитиною для формування її мотивації:

1. “Давай подумаємо, де цьому можна навчитися?”
В Інтернеті подивитися, запитати у когось, в бібліотеку за книжкою сходити.
2. “Хочеш розповім, як я цьому навчилася?”
Дитина часто відчуває себе такою, що нічого не вміє серед всемогутніх дорослих і було б добре їй показати, що не завжди так було і не завжди так буде.
3. “Можливо є спосіб обійтися тим, що вмієш?”
Не виходить намалювати баранчика – малюй баранчика в коробці. Це дасть впевненість у своїх силах і коли-небудь баранчик вигляне з коробки.
4. “Спробуємо це зробити разом?”
Часто за словами про невміння стоїть небажання дитини залишатися наодинці з важкою або нудною справою.
5. “Давай я покажу тобі хитрий спосіб”.
Зрозуміло, що дитині хочеться не вчитися чомусь, а вже вміти це робити. І іноді є спосіб навчитися швидко.
6. “Хочеш навчитися або хочеш, щоб хтось зробив замість тебе?”
Швидше за все дитина вибере другий варіант, але рано чи пізно дійде справа і до першого.
7. “Давай розберемо цю велику справу на маленькі і з’ясуємо, з якими моментами ти зможеш впоратися, а з якими потрібно тобі допомогти.”
8. “Нічого страшного, але у тебе добре виходить … (напишіть разом список успіхів)”.

Перша та найголовніша порада - зберігати спокій і не панікувати
Не потрібно панікувати, адже настрій дорослого та його ставлення до процесу віддзеркалюється на дитину.
Дуже важливо, щоб батьки налаштовували психологічно дітей на навчання. Діти, особливо в молодшому шкільному віці, сприймають навчання через призму сприйняття батьків, якщо батьки ставляться до навчання - "О боже, це жах!" - знову будуть емоційні навантаження. Важливо батькам видихнути і спокійно до цього ставитися, тоді і діти це будуть сприймати в ігровому форматі.

По-друге - для більш продуктивної співпраці можна організувати систему мотивації, яка буде додатковим стимулом навчатись. Корисно буде навіть вигадати різні бонуси із фінальним, головним призом.

По-третє, робочий графік. Він особливо актуальний для дітей старшого шкільного віку.

Для підлітків важливо вміти організовувати свій робочий день, мати розпорядок дня і вміти організувати свій тайм-менеджмент.

Четверта рекомендація - правильно організувати робочий простір.
Важливо щоб на робочому місці дитини не було нічого зайвого, на що дитина може переключатись. Добре, якщо це буде окрема кімната, де дитина може сидіти за столом, а не лежати на ліжку разом із ноутбуком. Але якщо кімнати немає, то варто подбати, аби дитина навчалась сидячи, бо у лежачому, розслабленому положенні сконцентруватися на навчанні неможливо".

Наостанок, "висміяти з голови усе зайве". Можна подивитися разом якийсь кумедний ролик або коротенький мультик, який допоможе посміятися від душі. 5 хвилин такої психотерапії на день - і всю напругу дистанційного навчання як рукою зніме!

Як працювати з дітьми з інвалідністю, щоб не вирізняти їх у колективі? Чи доречно застосовувати однакові методи для класу, де є різні діти? Чому важливо часто звертатися до дитини на ім’я?