НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ

З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ,

ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ ТА БУЛІНГУ

Лист МОН України від 29.01.2019 №1/11-881 "Рекомендації для закладів освіти щодо застосувань норм Закону України щодо протидії булінгу"

Лист МОНУ від 29.12.2018 №1/9-790 "Щодо організації роботи у закладах освіти з питань запобігання і протидії домашньому насильству та булінгу"

Постанова КМ України в «Про затвердження порядку взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 22.08.2018. №658

Наказ МОН України від 02.10.2018 № 1047 «Про затвердження Методичних рекомендації щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами»

Лист МОН України від 18.05.2018 № 1/11-5480 «Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству»

Закон України від 18.12.2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)»

Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров`я України від 19.08.2014 №564/836/945/577 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»

Лист Міністерства освіти і науки України від 28.10.2014 № 1/9-557 «Методичні рекомендації щодо взаємодії педагогічних працівників у навчальних закладах та взаємодії з іншими органами і службами щодо захисту прав дітей»

1. Обирати правильні слова:

Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з». Дитина з інвалідністю, а не інвалід. Хлопчик з аутизмом, а не аутист. Дитина з синдромом Дауна, а не даун.

2. Якщо дитина цікавиться: “чому виникає інвалідність?”

Психологи радять не заглиблюватись в пояснення причин інвалідності. Часто вона виникає як випадок, який неможливо передбачити. Тому найкраща відповідь буде простою: «Тому що так є».

Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, наведить Олена Жупанова таку аналогію: ” Я навчаю англійській мові дітей від найменшого віку до 10 років. З школярами 1-4 класів ми починаємо вивчати граматику. Як пояснити дітям, чому дієслова третьої особи однини в англійській мають закінчення -s? Ніяк. Я ніяк це не пояснюю, тому що тут не може бути ніякого пояснення. Так просто є. Так склалось. Такі правила мови. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність.”

3. Бачити насамперед дитину, а не інвалідність

Бачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).

Діти одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих.

4. Підтримувати, а не жаліти

Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.

Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.

5. Дізнаватись більше

Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.

Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси.

Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з порушеним зором допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитині з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

  
Командна робота — на всіх рівнях
До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.
Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

Привчати учнів, що різноманіття — це норма
Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.
Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).
Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

Спиратися на сильні сторони
Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

Робити комунікативні паспорти
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.
Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.

Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктограмами).


Креативити і візуалізувати
Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

   Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

для батьків

Чим зайняти дітей під час карантину?

Як зробити так, щоб вдома діти не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?

для здобувачів освіти

Чим зайнятись дітям під час карантину: ТОП-9 веселих розваг

Рекомендації для підлітків. Як зробити своє дозвілля цікавим та різноманітним?

Тести для учнів. "Як пізнати себе"

Плануй свій час правильно

для педагогів

Пережити карантин: 5 порад для вчителів

Спілкування через Інтернет: чого від нього чекати і як з ним поводитися

Можливість отримати будь-яку інформацію не виходячи з дому – зараз це не фантастика, а реальність. І це стало можливим завдяки Інтернету. Крім того, що Інтернет дозволяє тобі знайти потрібну інформацію, мережа значно розширює коло твого спілкування. І це стало можливим завдяки Чату, в СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ.

Тобі відомо, що таке Чат? Так, дійсно, це швидкий спосіб знайти для себе нових друзів, поспілкуватися з ними на будь-які теми, отримати корисні поради. А в Instagram чи Facebook ще можна побачити фотокартки, відеоролики і мати уявлення з ким розмовляєш, завдяки тій інформації, яку розміщує на своїй сторінці людина. Але спілкування в Інтернеті приховує небезпеку, яка проявляється в тому, що ти не бачиш свого віртуального знайомого, а тому не можеш бути впевнений у тому, що ця людина безпечна для тебе. Ти можеш вважати, що спілкуєшся зі своїм однолітком, а він або вона насправді може виявитися дорослим чоловіком або жінкою, а ще гірше – злочинцем.


Отже, пам’ятай про те, що спілкування у чаті в СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ поряд з користю може приховувати і суттєву небезпеку для тебе. Тому, щоб уберегти себе від неприємностей ти повинен постійно пам’ятати нескладні правила безпечної поведінки під час бесіди з незнайомцями або новими друзями, з якими ти познайомився саме в Інтернеті, а не в реальному житті.

Ми розповімо тобі про ці правила, а також про ті небезпечні ситуації, в які вже потрапляли юні користувачі, які спілкувались по Інтернету. Ти маєш знати про всі небезпеки, які містить у собі подібне спілкування.

Увага!Завжди пам’ятай про те, що ти спілкуєшся з людиною, про яку тобі нічого невідомо, тому не довіряй їй свої таємниці або думки. Краще поділися ними зі своїми батьками чи справжніми, а не віртуальними друзями.

 
 

СПІЛКУЮЧИСЬ В ІНТЕРНЕТІ ТИ, ЗАРАДИ СВОЄЇ БЕЗПЕКИ, НЕ ПОВИНЕН НІКОЛИ:
– повідомляти своєму віртуальному другу своє прізвище, домашню адресу, номер свого мобільного або домашнього телефону, номер та місцезнаходження своєї школи та інші дані;
– розміщувати фотокартки, на яких ти оголений або у нижній білизні чи піжамі, а також відправляти комусь свої фото електронною або звичайною поштою;
– повідомляти пароль до своєї Інтернет-сторінки. Твій пароль як ключ від твоєї квартири, тому нікому його не віддавай!;
– казати, що ти вдома знаходишся один;
– казати, що ти сам знаходишся перед комп’ютером. Скажи краще, що час від часу до тебе у кімнату навідуються твої батьки;
– обговорювати теми, які тобі неприємні або яких ти соромишся;
– показувати віртуальному другу перед Веб-камерою своє тіло або якісь його частини, робити те, що тобі не подобається;
– відповідати на питання, які стосуються твого особистого життя або твого тіла. Пам’ятай: твоє тіло належить тільки тобі і ніхто не має права розмовляти про нього з тобою!;
– розповідати багато про своїх друзів, знайомих та родину, особливо, видавати їхні таємниці;
– відправляти поштою або передавати через когось свої особисті речі співрозмовнику по Інтернету;

Крім того:
– при реєстрації у Чаті ніколи не заповнюй поля, де від тебе вимагають прізвище, номер мобільного та домашнього телефону, домашню адресу. Якщо ці поля обов’язкові, то краще вигадай для себе прізвище, адресу та номер телефону. Це потрібно для твоєї безпеки. Взагалі, для реєстрації у Чаті, вКонтакті та на інших подібних сайтах створи для себе окрему електронну поштову скриньку;
– коли вигадуєш у Чаті для себе нікнейм, то він не повинен бути схожим на твоє прізвище. Також він не повинен стосуватися твого зовнішнього вигляду;
– у вКонтакті та подібних сайтах обмеж доступ до твоєї сторінки невідомих тобі людей. Додавай до списку своїх друзів лише тих, кого ти добре знаєш у справжньому житті;

Пам’ятай: спілкування в Інтернеті не є твоїм обов’язком, тому якщо тобі це більше не подобається або тебе лякають твої Інтернет-друзі, то лише вимкни комп’ютер і не повертайся більше до спілкування онлайн!

Увага! Ніколи за жодних умов не погоджуйся на особисту зустріч у реальному світі зі своїм Інтернет-другом. Якщо ти все-таки вирішив зустрітися з ним, то нехай обов’язково батьки чи інші дорослі, яким ти довіряєш, прийдуть з тобою на зустріч. Ти можеш також сказати про це своєму віртуальному другу. Місце для зустрічі повинно бути таким, де постійно знаходиться багато людей, наприклад, парк розваг, каток.

Якщо твій знайомий з Інтернета постійно вимагає від тебе зустрітися з ним або щось зробити для нього, продовжує це робити, незважаючи на твою відмову або небажання, то ти обов’язково маєш розповісти про це своїм батькам або іншим дорослим, яким ти довіряєш!

Пандемія стала випробуванням на міцність як для цілих держав і бізнес-систем, так і для родин та кожної окремо взятої особистості. Є люди, які прожили цей період значно легше, адже мають величезну перевагу — добре розвинені м’які навички. Саме завдяки soft skills адаптація до труднощів не висмоктує життєву енергію й проходить без психологічних потрясінь.

 

Навички 21 століття заведено ділити на…

Hard skills
Тверді навички. Вузькоспеціалізовані, діють у сталих умовах і в межах однієї професії.

Digital skills
Цифрові навички. Категорія виникла у зв’язку з глобальною диджиталізацією та цифровізацією нашого світу.

Soft skills
М’які навички. Вони універсальні та допомагають досягти успіху в будь-якій професії, передбачають високі комунікаційні здібності та самоорганізацію, вміння довгострокового планування, командну роботу. Вчені з Гарварду та Стенфорду запевняють, що професійний успіх на 85 % залежить саме від soft skills.

Саме тому пропонують 12 м’яких навичок, які допоможуть почуватися впевненіше, швидко знаходити спільну мову з будь-ким і досягати цілей у кризові періоди.

Пізнай себе...Перша група навичок направлена на самоусвідомлення та поглиблення розуміння процесів, які відбуваються всередині нас та навколо нас.


Емоційний інтелект. Ідеться про те, наскільки добре ми знаємо, усвідомлюємо власні емоції, наскільки легко нам справлятися з особистим кризами. А якщо додати до цього вміння будувати стосунки з іншими людьми, бути емпатичним і відчувати емоції інших, вміння мотивувати себе в скрутні часи — отримаєте міцний фундамент для життєвих незгод.

#ЩастяМенеджмент. Самоусвідомлення може підказати дорогу до персональної оази щастя, але не зробить щасливою людиною. Так само розвинений емоційний інтелект діятиме лише в тандемі з конкретними діями. Ці дії, своєю чергою, мають приносити вам задоволення, а людям — користь.

Сексуальний інтелект. Він є в кожної людини та відіграє значущу роль у наших життях. Це додаткове джерело вашої персональної енергії, яким не варто нехтувати.

Розвивай себе...Друга група м’яких навичок — про те, як структурувати набуті знання про себе і трансформувати в практичну колію.

Плануй глобально, дій локально — система побудови життя, яка є ключем до гармонії, між амбіціями та бажанням жити тут і зараз, у моменті. Свої бажання, плани та глобальні цілі варто озвучувати, записувати та розбивати на невеликі кроки для досягнення глобальної мети.

Персональна економіка. Цю навичку слід опанувати для того, щоб усе вищесказане можна було реалізовувати, не замислюючись про шматок хліба з маслом у холодильнику. На мій подив, розвиток попередніх скілів сильно допоміг із розв’язанням грошового питання. А якщо додати до цього бажання створювати та інвестувати час/гроші у справді вартісні речі — ваше майбутнє під надійним захистом!

Тайм-менеджмент. Ця навичка стає потрібною, коли ви починаєте усвідомлювати ціну свого часу та хочете побудувати збалансоване життя. Просто зараз дайте відповідь на запитання: чи лягаєте ви спати із чітким розумінням, що робитимете завтра? Ствердна відповідь означає, що ви на правильному шляху.

Проєктний менеджмент. Якщо ви змогли прокачати попередні 6 навичок, то це зробить вашу активність максимально предметною та націленою на результат. Якщо він вам потрібен, звісно. Опанувавши знання зі створення проєктів, ви навчитеся бачити й розуміти найефективніші варіанти планування та методики розставляння пріоритетів.

Командотворення. Так, саме під час карантину вміння відчувати людей і об’єднувати їх для спільної цілі стає надважливим. Людська потреба в соціалізації зараз сягає піка, тож саме час запропонувати потенційним партнерам участь у нових проєктах, формувати нові команди.

  Тримай фокус на мрії! Нема сенсу турбуватись про втрачені можливості. Є «сьогодні і зараз» для того, щоб сконцентрувати свою енергію на тому, що ти дійсно хочеш. Пропоную сім кроків для легкої реалізації мрій, цілей, планів. 

Навичка 1. Проблеми – у задачі
Живи з азартом та вчись перетворювати любі життєві проблеми у задачі. Замість незчисленних скарг задай собі питання: «Як я хочу і можу вирішити цю задачу? Які можливості відкриваються переді мною?»

Навичка 2. Невдачі – у досвід

Невдачі та невезіння сприймай як життєвий досвід! Всесвіт завжди надсилає нам випробування, котрі ми здатні здолати. Замість питання: «Чому зі мною трапилась така ситуація?», задай собі питання: «Для чого мені це, чому мене може навчити така ситуація?».

Навичка 3. Реальність – у гру

Перетворюй реальність у гру з багатьма можливостями. Якщо ти хочеш бути КИМОСЬ, то варто починати вести себе так, наче ти вже є НИМ. Навіть, якщо у тебе поки, що немає потрібних ресурсів для здійснення планів, починай діяти виходячи з того, що маєш. Найкращий день для початку – сьогодні! У життєвих ситуаціях концентруйся на своїх перевагах та позитивних моментах! Заміни вислів «я не можу» на «маючи відповідні ресурси, я роблю так…». Потім дайте собі щиру відповідь на питання: «Які ресурси у мене вже є, а які я можу отримати? Що я можу для цього зробити?»

Навичка 4. Роздуми – у дії

Думати потрібно приймаючи рішення, а маючи ціль починай діяти! У японців є такий вислів: «Подумав – май рішення, маєш рішення – не думай!» Зайві роздуми народжують сумніви і забирають сили.

Навичка 5. Страх – в енергію

Втілення твоїх самих сміливих бажань знаходиться за дверима із надписом «СТРАХ». Почни діяти і страхи зникнуть, ти відчуєш прилив сил та енергії.

Навичка 6. Треба – у хочу

Роби тільки те, що ти дійсно хочеш. Живи у стилі «Я хочу, я можу!», а не «Я повинен!». Потрібно працювати над своєю самооцінкою, вчитися відчувати свої істинні бажання та шукати можливості для їх втілення.

Навичка 7. Песимізм – в оптимізм

У оптимістів збуваються мрії, у песимістів – їх кошмари. Вчися бачити радість у дрібницях, помічай гарне у собі, у інших, у світі. Це особлива мудрість, котру мають щасливі люди. Не чекайте особливих подій та обставин, щоб радіти життю. Ставте перед собою питання: «Що гарного, позитивного я бачу у цій ситуації, у цій людині, у собі? За що я відчуваю вдячність?» Дисциплінуй свою уяву, навчись відрізняти мрії від цілей, приймай рішення і дій!

 

Поради з самовиховання

1. Коли берешся за будь-яку справу, подумай: який результат повинен отримати.

2. Берись за справу сміливо і не відступай, поки її не виконаєш. Якщо в кінці тижня або цього дня залишаються не виконаними один чи два запланованих тобою пункти, перепиши їх у план на наступний тиждень(наступний день).

3. Візьми собі за правило обов’язково аналізувати: чому саме ти не виконав той чи інший пункт. Намагайся сам усувати причини невиконання. Спочатку це вважатиметься важким, але з часом ти зрозумієш, що головне – це правильно оцінювати свої сили і не гаяти марно часу.
4. Ніколи не практикуй перенесення виконання справи на наступний день. Приступай до виконання запланованого одразу ж без зволікань.
5. Не роби жодних попускань, навчися своїм примхам відповідати коротко, але твердо –"ні”.
6. Навчися сам собі наказувати, будь до себе непохитним,але став перед собою завдання реальні, ні в якому разі "не заривайся”, бо не спрацює внутрішній наказ ”Так треба”, "Я мушу”.
7. Спробуй проаналізувати: на що ти переважно витрачаєш свій вільний час?
8. Твій організм здатий до тривалих навантажень, але, щоб уникнути стомлення, переборюй втому, змінюй види діяльності протягом дня.
9. Приймаючи на себе будь-яке завдання, навчися слухати уважно вказівки дорослих. Користуйся нотатками, щоб нічого не пропустити повз увагу і зберегти час.

Порада перша і найтяжча. Ніколи не намагайтеся отримати все і відразу. Пам'ятайте, що успіх - це насамперед праця. Не вірте красивим фільмам, де щоб досягти успіху досить бути вродливим чи багатим.

Порада друга - про любов. Обов’язково зміни своє відношення до людей, які тебе оточують. Хочеш, щоб тебе любили люди - полюби їх сам. Подумай, чи подобаються особисто тобі егоїстичні, нетерпимі до чужих думок люди? То чому, якщо ти саме такий, повинні любити тебе?

Порада третя - особлива. Потрібно на деякий час забути, що ти особливий, не такий як всі. Запам'ятай, що про це знає лише твоя мама і ти сам.

Порада четверта - про найдорожче. Полюби себе насамперед сам. Це не значить, що ти повинен любуватися собою в дзеркало. Просто стався з повагою до свого тіла, не отруюй його алкоголем та іншими ядами.

Порада п'ята - пріоритетна. Не розпорошуй свої сили відразу у всіх напрямках. Вибери кілька важливих для тебе справ і наполегливо вдосконалюйся саме в них. Хоча спробувати себе в нових справах ніколи не завадить. Хто зна, можливо, саме там чекає на тебе успіх, сидить собі і жде, коли ж ти його віднайдеш.

Порада шоста - навчайся! Навчайся все своє життя. Ніхто не заперечує, що ти і так багато знаєш та умієш. Добре, що ти знаєш, скільки часу тривала столітня війна (100?!), чудово, якщо ти можеш відрізнити комп'ютерний вірус від вірусу грипу, вітаю, якщо зумієш своїми руками забити звичайний цвях в цегляну стіну.

Порада сьома і остання (по списку, а не по значенню!) Отже, ти хочеш досягти успіху? То чого ж тоді чекаєш і витрачаєш свій дорогоцінний час на читання цих порад? Давай, не сиди, пора уже щось зробити своїми руками.

Чому наш настрій змінюється протягом дня?

1. Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм – постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.

3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.

4. Пам’ятай: кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.

5. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.

6. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм – джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам’ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.

7. Будь-яка справа починається з першого кроку!

8. Пам’ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

9. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

10. Будь толерантною особистістю.

 

Рекомендації для зняття психологічного напруження, зниження тривожності

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

1.Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2.Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3.Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4.Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин,ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5.Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6.Змочіть обличчя холодною водою.

7.Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

 
ЯК УДОСКОНАЛИТИ СВОЮ УВАГУ

1. Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач її об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.

2. Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.

3. Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, є концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.

4. Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.

5. Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.

6. Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися автотренінгом, використовувати спеціальні вправи.

7. Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як не звичай (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).

8. Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».

9. Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміні положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.

10. Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».

11. Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.

12. Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.

13. Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.

14. Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.

15. Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов’язаний з твоїм досвідом, інтересами.

16. Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.

17. Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.

18. Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.

19. Враховуй, що ступень і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.

20. Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.

21. Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).

22. Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу (повторень) для виконання завдань.

Вчитися - нелегка праця. Щодня доводиться відвідувати заняття, запам’ятовувати величезну кількість нової інформації, вести конспекти, відповідати на питання вчителів і писати контрольні роботи. А вдома навалюються домашні завдання, величезні параграфи з незавжди потрібною і зрозумілою інформації, маса письмових завдань, вірші, лабораторні, реферати. А якщо додати величезну кількість гуртків і репетиторів, то зовсім не дивно, що при такому графіку не багато школярів витримують такий ритм життя, хтось починає прогулювати уроки, не виконувати домашні завдання.

 

1. Правильно постав задачу! Не думай, як змусити себе вчитися, а думай, як почати добре вчитися. Не примушуй себе (підсвідомість буде чинити опір насильству), а плануй! Постав мету отримати в семестрі по предмету "Х" на бал більше, ніж зараз, і підсвідомість тут же знайде шляхи вирішення цього завдання.

2. Знайди мотив (причину, стимул) вчитися добре. Мотивація може бути різна: найчастіше це якась перспектива (приз). Вона може бути близькою (Після вдало складених іспитів я поїду в табір) або довгострокової (Ось вивчусь і стану президентом!). Мотивація у кожного своя.

3. Облаштуй робоче місце. Банально, але факт. Можливо, лежачи на дивані з планшетом приємніше займатися, але доведено, що в лежачому положенні людина розуміє і запам’ятовує гірше і повільніше, це пов’язано з фізіологією.

4. Зміни стиль одягу. Природно, одяг сам по собі не може змусити вчитися, але стиль може. Одягни на себе стиль хорошого учня акуратно і строго. Спробуй, і ти відчуєш зміни як з боку оточуючих, так і всередині себе.

5. Перетвори нудне в творче! Наприклад, скористайся методом асоціативних карт. Це стосується ведення конспекту: записуй лекцію або параграф не суцільним текстом, а використовуй кольорові ручки, маркери, цитати, таблиці, схеми і замальовки. Тим самим ти перетвориш нудну лекцію в захоплююче заняття, легше запам’ятаєш інформацію і розвинеш своє креативне мислення. Використовуй метод асоціацій при запам’ятовуванні, сприймаючи текст не буквально, а через аналогії. Ну, наприклад, назву ліків Ереспал проведи через асоціацію Ерік спав (на лекції).


6. Заохочуй себе за успіхи.

7. Найважче почати. Лінь не дає зробити перший крок. Іноді завдання займає всього 15 хвилин, але ти знаходиш купу відмовок, щоб його не починати. Зрозумій, поки ти відтягуватимеш час початку роботи, ти посилаєш в мозок негативні емоції. В результаті, крім втрати часу, отримуєш поганий настрій, а завдання все одно доведеться виконувати

8.Вчися добре з першого дня! На підйомі новизни після відпочинку з’явиться режим і звичка, які допоможуть надалі.

9. Роби більше в класі, щоб менше робити вдома.


10. Влаштуй змагання. З батьками, з друзями. Можна навіть посперечатися.

11. Плануй свій день. Чітко розділяй час на навчання і на відпочинок.


12. Розвивай силу волі. Вона стане в нагоді не тільки в навчанні

Булінг у дитячому середовищі: причини, наслідки та шляхи його подолання

"Якщо ти байдужий до страждань інших,

ти не заслуговуєш називатися людиною"

Сааді

   Серед сучасної учнівської молоді останнім часом надзвичайно загострилася проблема насильства, довготривалих агресивних проявів та зневажання у взаємостосунках підлітків, здійснюваних самими дітьми одне до одного. За своєю сутністю зневажання — це специфічна форма агресивної поведінки, при якій сильніший (авторитетний) учень (або учні) систематично переслідує іншого (слабкого, аутсайдера). Ситуація зневажання не обмежується лише ролями «агресора» та «жертви», вона залучає інших однокласників, роблячи їх активними або пасивними учасниками цих відносин. Такі стосунки отримали назву шкільний булінг, розповсюдження якого впродовж останніх років визнано в освітній практиці та є соціальною проблемою.
  Явище булінгу надзвичайно поширене у сучасній школі, педагоги багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно усівати його, але цю проблему іноді замовчують, не афішують випадки знущань, її не заведено обговорювати. За таких умов проблема не усувається, навпаки, вона набуває більших обсягів і жорстокіших проявів. Запобігання та профілактика випадків шкільного насильства є найважливішим завданням педагогів та психологів, оскільки жорстоке ставлення до дитини неминуче призводить до низки руйнівних наслідків, а саме: - педагогічних наслідків шкільна дезадаптація,  академічна неуспішність;
- психологічні розлади, закріплення у свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація;
медичних наслідків: травматизація або суїцид.
Булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) - це форма психічного насильства у вигляді утиску, дискримінації, цькування, травлі, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного та психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей, які не здатні захистити себе в даній ситуації. Булінг - явище глобальне і масове.

​

                       Булінг характеризують чотири головні компоненти:

по-перше: це агресивна і негативна поведінка;

по-друге: булінг здійснюється систематично;

по-третє: булінг відбувається у взаємостосунках, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні можливості;

по-четверте: булінгова поведінка є навмисною

​
  Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потреба у підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника; зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність і віктимність; наявність у дитини-жертви психічних і фізичних вад; відсутність предметного дозвілля; бажання принизити заради задоволення, розваги чи самоствердження; потреба у самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб.       Булінг також може виникати як компенсація за невдачі у навчанні, суспільному житті, а також від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих, при недостатній увазі з боку дорослих тощо; як крайня міра, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб, і у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні. Булінг у шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свого мікросоціуму.

​
Рольова структура булінгу має три елементи:

- булер, або булі: переслідувач, агрессор;

- жертва

- спостерігачі



Виходячи із практичних спостережень, можна визначити наступні форми шкільного булінгу:

​

Фізичний шкільний булінг - умисні поштовхи, удари, стусани, побої нанесення інших тілесних ушкоджень, різного виду знущання, образливі жести або дії, пошкодження особистих речей та інші дії з майном (крадіжка, грабіж, ховання особистих речей жертви), фізичні приниження та ін. Серед характерних ознак фізичного булінгу можна виокремити: сліди від ударів, гематоми, синці, подряпини, порізи, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі. Коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент.

Сексуальний булінг є підвидом фізичного та означає дії сексуального характеру. Його важко розпізнати, тому що жертва сексуального булінгу панічно боїться розповісти про це дорослим, замикається у собі, постійно плаче на самоті, категорично відмовляється надавати будь-яку інформацію, може вчиняти спроби суїциду.

Психологічний шкільний булінг - насильство, пов'язане з дією на психіку, що завдає дитині психологічного травмування шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість жертви. До цієї форми можна віднести:

- Вербальний булінг: образливе ім'я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, поширення образливих чуток, словесне залякування, використання агресивних жестів та інтонацій голосу для примушування жертви до здійснення певних дій, ігнорування або ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється або ігнорується частиною учнів або всім класом), психологічне приниження, погрожування тощо.

- Вимагання (грошей, коштовних або інших речей, їжі, примус що-небудь вкрасти);

- Кібербулінг — приниження та цькування за допомогою мобільних телефонів, гаджетів, Інтернету (пересилання неоднозначних зображень і фотографій, обзивання, поширення чуток, та ін.).

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (бійки, стусани, поштовхи тощо), а от дівчатка більш охоче користуються вербальними формами тиску. А втім, ця різниця дуже відносна.
У своїй загальновідомій книзі «Булінг в школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?», норвезький психолог Дан Ольвеус визначає наступні типові риси учнів, схильних ставати булерами, або булі:

 - вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі;

 - вони імпульсивні й легко шаленіють;

 - вони часто зухвалі та агресивні у ставленні до дорослих (передусім батьків та вчителів);

 - вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

 - якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.



Типові жертви булінгу, за дослідженням Д. Ольвеуса також мають свої характерні риси:

 - вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

 - вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні, мають низьку самоповагу;

 - вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

 - вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими або з молодшими за віком, ніж із однолітками;

 - якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.



Діти, що стали жертвами булінгу, проявляють наступні (у тому числі патологічні) особливості поведінки:

 - вони прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;

 - бояться самостійно йти до школи та зі школи, просять проводити їх, спізнюються на уроки;

 - їхня поведінка значно змінюється у бік віктимності;

 - в них спостерігаються явні симптоми страху, що полягають у порушеннях сну і апетиту, нічному крику, нервовому тику, відлюдкуватості і скритності;

 - в них виявляють рваний одяг або пошкоджені речі;

 - вони часто просять дати грошей, або крадуть їх;

 - в них знижується якість навчання, вони втрачають інтерес до улюблених занять;

 - мають постійні ссадини, гематоми, синці та інші травми;

 - вони мовчазливі, не бажають йти на контакт;

 - як прояв крайнього ступеня: можуть здійснити суїцид.

Характерними рисами спостерігачів учені відзначають відчуття провини та відчуття власного безсилля.

  Найчастіше переслідувач, агресор – найпопулярніша особистість у школі або у класі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях такої дитини, скільки на її місці в групі.
  На противагу — ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами, та їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. Ці діти по природі не агресивні, їх поведінка часто викликає роздратування у багатьох однокласників, що робить їх легкою здобиччю і жертвами булінгу та сприяє закріпленню соціально невигідних психологічних рис і стилю поведінки. Дитина-жертва найчастіше самотня, слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, уразливість, плаксивість, добродушність, не конфліктність, поступливість та навіть улесливість. Друзі у такої дитини нечисленні, або і взагалі відсутні від страху за себе.
  Ці діти не можуть постояти за себе у класі. У таких випадках знаходиться особа, яка бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

Зазвичай жертвами шкільного булінгу стають діти, які мають:

- фізичні недоліки: носять окуляри, діти зі зниженим слухом, із порушеннями опорно-рухового апарату; діти, які фізично слабші за своїх однолітків; мають надто низький або надто високий зріст;

- особливості поведінки: замкнуті, відсторонені, тривожні, імпульсивні, плаксиві, нещасливі, діти з проблемних сімей та діти із заниженою самооцінкою;

- особливості зовнішності: руде волосся, ластовиння, клаповухість, криві ноги, особливості форми голови, надмірну чи наднизьку вагу тіла;

- недостатньо розвинені соціальні навички: не вміють спілкуватись з однолітками, часто не мають друзів, перебувають під надмірною гіперопікою батьків, невпевнені у собі, відчувають беззахисність;

- відчувають страх перед школою: мають негативне ставлення до школи внаслідок неуспішності у навчанні, підвищену тривожність та невпевненість, страх відвідування окремих навчальних предметів;

- відсутність досвіду життя в колективі: домашні діти, що не відвідували дитячий садок, мають нерозвиненість комунікативних навичок;

- хвороби: епілепсія, енурез, заїкання, дислалія (порушення вимови), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);



   Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин, що потребує психологічної допомоги.
   Булінг у шкільному середовищі впливає на підлітка таким чином, що він не засвоює поняття моралі як суспільного явища, тому в процесі діяльності, організованої взаємодії між школярами не відбувається усвідомлення відповідальності один перед одним та перед колективом.
  Шкільний булінг за своєю природою є складним, системним та комплексним соціально-психологічним явищем, яке розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху. На агресивні та жорстокі прояви поведінки булерів впливають наступні чинники:

 - культ насильства у суспільстві;

 - негативний вплив кіно, телебачення та інших ЗМІ;

 - низький рівень виховання учнів «групи ризику»;

 - байдужість з боку батьків;

 - комп'ютерні ігри, що мотивують на насильство.



   Саме у середній школі відбувається збільшення кількості випадків виникнення та прояву булінгу. Проявляється булінг, як правило, в позаурочний час та у неконтрольованих дорослими місцях. Булінг є внутрішньогруповим процесом та передбачає специфічну групову динаміку.

Окрім лікарів, психіатрів, психологів, які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків або однокласників, до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи та батьки школярів.

​

Профілактика булінгу передбачає роботу за наступними напрямками:

​
  Ознайомлення шкільної громади з особливостями поширення масових негативних явищ серед учнів загальноосвітніх шкіл та (висвітлення матеріалів на педагогічних радах, засіданнях методоб'єднань класних керівників, батьківських зборах).

  Просвітницька робота фахівців соціально-психологічної служби школисеред дітей та учнівської молоді щодо попередження насильства з використанням основних форм просвітницької роботи, а саме: лекційної роботи, міні-лекцій, круглих столів, бесід, диспутів, годин відкритих думок, усних журналів, кінолекторіїв, організації конкурсів, фестивалів, акцій, створення клубів із правових знань, організації на базі навчального закладу консультативних пунктів, де всі учасники навчально-виховного процесу можуть отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, де можна провести зустрічі з працівниками правоохоронних органів.

  Формування правосвідомості і правової поведінки учнів, відповідальності за своє життя, розвиток активності, самостійності, творчості учнів, створення умов для самореалізації особистості школярів.

  Формування у педагогів та батьків навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей з метою формування умінь виокремлювати існуючу проблему.

  Створення у шкільному середовищі умов недопущення булінгута

  Зміцнення захисних сил особистості та організму в протистоянні цькуванню як для умовно здорових дітей та підлітків, так і для тих, які вже мають соматичну або психічну патологію.

  Проведення бесід з підлітками з метою профілактики булінгу, виступи провідних спеціалістів у системі профілактичної роботи щодо подолання різноманітних форм агресивної поведінки серед підлітків.

  Визначення переліку організацій, установ, що допоможуть у розв’язанні даної проблеми.

  Проведення конкурсів соціальної реклами та інформаційних буклетів з проблем профілактики негативних тенденцій у молодіжному середовищі.

  Розробка пам’ятки для учнів «Скажімо насильству НІ».

  Розробка програми роботи щодо профілактики булінгу серед підлітків.

  Затвердження плану діяльності програми «Профілактика булінгу серед підлітків» у структурі діяльності соціально-психологічної служби школи: вибір основних напрямів профілактичної діяльності; форм і методів роботи; визначення професійних обов’язків суб’єктів соціально-педагогічної роботи.

 Проведення соціально-педагогічних тренінгів, відеолекторіїв.

 Планування узгодженої діяльності суб’єктів соціально-педагогічної діяльності, практичних психологів, волонтерів).

 Налагодження співпраці з центром соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, представниками ВНЗ, ЗМІ, позашкільними установами, недержавними організаціями.

 Використання засобу шкільної медіації - вирішення конфліктних ситуацій шляхом примирення сторін за участі медіаторів через знаходження оптимального варіанта подолання проблеми, що задовольняє обидві сторони, за взаємного бажання сторін знайти вихід із ситуації.

 Робота з волонтерами: організація зустрічей волонтерів з представниками соціально-психологічної служби школи, вчителями, учнями та їхніми батьками, ознайомлення з ефективними формами та методами превентивної роботи.



В рамках профілактичної роботи у школі за представленими напрямками ми проводимо наступні заходи з попередження проявів булінгу, які мають систематичний характер:

Круглий стіл із застосуванням медіа-презентації з вчителями школи на тему: «Безпечне освітнє середовище».

Виступ психологата соціального педагога на засіданні членів батьківських комітетів класів, батьківській конференції, батьківських зборах на тему «Булінг: причини, наслідки, методи профілактики та подолання негативного явища».

Анкетування учнів з метою виявлення проявів насильства.

Семінар з елементами тренінгу для учнів 6 - 9 класів «Профілактика булінгу серед підлітків» з метою формування в учнівгромадянської відповідальності за наслідки асоціального способу життя.

Бесіди психолога, соціального педагога з учнями на тему: «Я – повноцінна особистість держави»,«Життя без агресії», «Дізнайся про свої права та обов'язки» з метою формування прагнення підлітків до ведення здорового способу життя; обізнаності учнів у негативізмі булінгу та його наслідків,попередження насильницької поведінки учнів.

Тренінги з учнями на тему на вибір: «Як я вмію стримувати негативні емоції. Профілактика проявів агресії», «Умій сказати НІ», «Ми проти насильства у школі», «Формування навичок комунікації», «Формування відповідальності щодо власної поведінки», «Ми – проти агресії».

Проведення зустрічей, круглих столів, диспутів, годин відкритих думок, конференцій для неповнолітніх зі шкільним офіцером поліції, спеціалістами правоохоронних та кримінальних відділів поліції, служб соціального захисту, медичних установ та інших зацікавлених організацій на тему «Ми - за життя без насильства», «Права та обов'язки школярів» тощо.

Створення інформаційних куточків для учнів із переліком організацій, до яких можна звернутися у ситуації насилля та правопорушень.

Створення на базі школи алгоритму реагування на випадки насильства серед дітей: чіткий алгоритм можливих дій, відповідальності та компетенції вчителя, представників адміністрації, психолога і соціального педагога; встановлення їх ролі та обсягу обов'язків у цьому алгоритмі.

Бесіди з батьками учнів щодо профілактики булінгу та правил спілкування з дітьми, що потерпають від третирування.

Виготовлення та розповсюдження учнями профілактичних та пропагандистських буклетів «Явище булінгу – руйнація суспільства».

Розробка та використання в роботі соціально-психологічної служби школи «Пам'ятки школяру».



Технології реагування працівників школи на виявлені або встановлені факти булінгу:

​

При встановленні факту або підозрі на наявність булінгу батьки або вчитель повідомляє про це адміністрацію закладу.

Адміністрація спільно із соціально-психологічною службою школи невідкладно реагує на представлені факти.

Безпосередня робота класного керівника, практичного психолога та соціального педагога з булерами та жертвами.

Бесіда з учнями класу щодо з'ясування проявів булінгу.

Бесіда окремо з булерами та окремо з жертвами третирування.

Бесіда окремо з батьками булерів та окремо з батьками жертв булінгу щодо ситуації, що склалася та визначення шляхів її подолання.

Відпрацювання навичок поведінки жертв та виведення їх зі стану жертви.



Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося:


   Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для нього комфортне місце у класному колективі.
   Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.
  Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:

​
Я вірю тобі. Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;

Мені дуже шкода, що це вібдбулося з тобою. Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.

У цому немає твоєї провини. Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому єтапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.

Добре, що ти зумів сказати мені про це. Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека. Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.



Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:

​

- з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;
- також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не - - називаючи прізвищ або індивідуально;
- підтримувати дітей, що стали жертвами;
- якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення;
- треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;
- непопулярних дітей дуже травмує ситуація, коли при розподілі на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;
- планомірно працювати з родинами, обов'язково цікавитися у батьків про проблеми дитини (заїкання, енурез, інші хвороби);
- підтримувати в учнів адекватну самооцінку;
- контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;
- у разі виявлення булінгу - невідкладно поговорити з переслідувачами та з'ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;
- вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;
- акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у школі.



Алгоритм діяльності шкільних практичних психологів, соціальних педагогів при виникненні ситуацій булінгу:

​

   Ознайомлення учасників навчально-виховного процесу з нормативно - правовою базою та регулюючими документами щодо превенції проблеми насилля в освітньому середовищі.

   Ініціювання, обговорення та планування спільних дій адміністрації, соціально-психологічної служби, педагогічного колективу, учнівського самоврядування та батьківської громадськості, спрямованих на подолання виявлених недоліків у роботі навчального закладу з окресленої проблеми.

   Накопичення матеріалів, що підтверджують актуальність проблеми у певному класі. Збір необхідної інформації психологом та соціальним педагогом про прояви булінгу серед підлітків у загальноосвітньому навчальному закладі.

   Діагностика психологічної атмосфери, системи взаємостосунків між однокласниками, соціометрія у класних колективах, де виявлено булінг.

   Виявлення булерів, а також - реальних та потенційних жертв.

   Створення умов недопущення явища булінгу.

   Швидке і грамотне роз'єднання жертви з відповідними стресовими впливами булерів.

   Роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена. Учитель має надавати дитині-агресору та постраждалій дитині лише первинну допомогу, а потім передавати її фахівцям соціально-психологічної служби школи.

   Узагальнення результатів спостережень та діагностики психологічної атмосфери у класному колективі.

   Визначення переліку можливих дій, спрямованих на припинення агресивної поведінки учнів. Вибір найефективніших способів досягнення мети.

  Індивідуальна або групова (за необхідністю) психологічно-корекційна робота з жертвами булінгу.

  Проведення семінарів, тренінгів, круглих столів, годин відкритих думок, бесіди з учнями щодо переваги здорового мікроклімату у класному колективі над проявами насильства.

  Коригування наявних агресивних форм поведінки булерів та формування нових форм поведінки учнів переважно за допомогою прикладу педагогів.

  За необхідності - залучення іншіх фахівців: психологів, психотерапевтів, представників служб у справах дітей, кримінальної поліції, громадських організацій тощо.

  Формування у педагогів навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей з метою формування єдиного погляду на існуючу проблему. Недопущенняпроявів психологічного насильства до дітей з боку вчителів у виглядіпорівнянь, навішування ярликів, ігнорування почуттів дітей та їхніх скарг на цькування.

  Подолання егоцентризму в учнів та розвиток у них емпатійних якостей, асертивних та гуманістичних комунікативних здібностей, адекватної самооцінки, самоконтролю та здатності до саморозвитку, критичності мислення, соціальної адаптованості та індивідуальних механізмів подолання важких станів і переживань.

  Формування у жертв булінгу ціннісного ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до негативних явищ та негативних почуттів.

  Робота з класним колективом з корекції поведінки, покращення взаємостосунків та надання допомоги дитині-агресору та дитині - жертві.

  Робота з дітьми що мають прояви агресивної поведінки спрямована на:

 -заміщення агресії серед дітей, які схильні до агресивного ставлення до інших;

 - розвиток соціальних та комунікативних навичок, індивідуального виявлення та призупинення проявів агресії, заміни агресивної поведінки на асертивну, формування та розвиток загальнолюдських моральних цінностей, толерантності.

 - корекцію взаємовідносин з оточуючими;

 - подолання характерної риси агресорів - егоцентризму;

 - розвиток стійкого і виразного інтересу до якого-небудь виду діяльності;

 - виховання вольових рис характеру: уміння доводити справу до кінця, досягати поставленої мети, уміння стримувати себе у конфліктній ситуації;

 - тренування уваги, спокою, терпіння;

 - формування вміння аналізувати свої почуття і почуття інших людей, а також вміння із розумінням ставитися до індивідуальних відмінностей у різних людей, виробляти навики справлятися з міжособистісними проблемами цивілізованим шляхом;

 - не доручати дітям із вираженою агресивністю керівництво однолітками чи молодшими дітьми - це може спровокувати прояви жорстокості;

 - зняття емоційної та м’язової напруги за допомогою елементів арт-терапії, малювання, ліплення, орігамі, роботи з кляксами, слухання музики, споглядання картин, використання «мішечку для крику», рухливих ігор, маніпуляції зі старим папером або газетами, «листками гніву», робота з легенькими м’ячиками, які можна кидати в мішень, м’якими подушками, які можна копати, жбурляти, штовхати;

 - навчання навичкам розпізнання і контролю негативних емоцій, формування у дітей потреби говорити про свої проблеми, профілактика накопичення негативних емоцій за допомогою методики «Камінчик у черевичку»;

 - формування здатності до емпатії, довіри, співчуття застосування технології «Я - повідомлення», яка дозволяє щиро говорити про свої почуття та емоції, не звинувачуючи ні в чому інших людей.

Психологи стверджують, що в процесі навчання мотивація дитини відіграє, більшу роль ніж її інтелект у 2-3 рази. Уявляєте? ...

10 принципів, які допоможуть вчителю...

10 принципів, які допоможуть вчителю... Частина 2

    Деякі батьки говорять про те, що їхня дитина не хоче навчатися та сподіваються, що зі зміною школи зміниться мотивація до навчання. Як правило, дитина не хоче відвідувати школу де їй нецікаво, де вона не отримує задоволення від шкільного процесу.
Мотив (лат. motus – рух) – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини.

   Інтерес – це наявність пізнавальної потреби, і вона є в будь-якій дитині, головне її активізувати.

Природнім мотивом навчальної діяльності є пізнавальний інтерес. Але не все в навчанні може викликати стійкий природний пізнавальний інтерес. Тому краще формувати та розвивати і пізнавальний, і соціальний типи навчальної мотивації. Навчальну мотивацію як пізнавальну, так і соціальну можна та потрібно формувати, використовуючи весь арсенал методів навчання: словесні, наочні, практичні, дидактичні та інші.

Інтерес, як головна складова навчальної пізнавальної мотивації, поділяється на три ознаки:
– позитивні емоції, які викликані діяльністю;
– пізнавальна складова (я дізнався про щось нове);
– результат (я це зробив).

    Дуже важливо, щоб процеси мислення, уваги, пам’яті під час виконання завдань стали ефективнішими. Для цього потрібно, щоб їх супроводжували сильні емоції (радість, гнів, здивування та ін.) Треба уникати непосильних труднощів та дуже повільного темпу викладання матеріалу.

Методи формування пізнавального та соціального навчальних інтересів:

· Методи формування пізнавального навчального інтересу: дискусія, диспут, метод опори на власний пережитий досвід, рольові ігри, створення проблемних ситуацій та ін.
Як створити заняття емоційно-забарвленим? Невідомі та парадоксальні факти, складні та цікаві ситуації з життя відомих людей, незвичайні природні та соціальні явища можуть надихнути на створення особливого спілкування між вчителем, батьками та дитиною.
· Методи формування соціального навчального інтересу: позитивний приклад (приклад успішного родича, батьків, відомої людини, найкраще того, ким захоплюється дитина); бесіди-переконання ( обов’язково поцікавтесь думкою самої дитини); практичне привчання до виконання вимог, пояснення, заохочення(обов’язковий контроль з боку батьків за виконанням тих чи інших доручень).

    Навчально-пізнавальні мотиви спочатку формуються, потім починають діяти автоматично як звичка, і нарешті у старшій школі стають усвідомленим вибором головної діяльності учня. Якісний розвиток інтелектуальних здібностей змалечку надає дитині більше шансів проявити та зберегти пізнавальний інтерес в навчанні. А головною запорукою успішності дитини є батьківська любов та гармонійне, розвиваюче спілкування щодня.

Ось декілька способів спілкування з дитиною для формування її мотивації:

1. “Давай подумаємо, де цьому можна навчитися?”
В Інтернеті подивитися, запитати у когось, в бібліотеку за книжкою сходити.
2. “Хочеш розповім, як я цьому навчилася?”
Дитина часто відчуває себе такою, що нічого не вміє серед всемогутніх дорослих і було б добре їй показати, що не завжди так було і не завжди так буде.
3. “Можливо є спосіб обійтися тим, що вмієш?”
Не виходить намалювати баранчика – малюй баранчика в коробці. Це дасть впевненість у своїх силах і коли-небудь баранчик вигляне з коробки.
4. “Спробуємо це зробити разом?”
Часто за словами про невміння стоїть небажання дитини залишатися наодинці з важкою або нудною справою.
5. “Давай я покажу тобі хитрий спосіб”.
Зрозуміло, що дитині хочеться не вчитися чомусь, а вже вміти це робити. І іноді є спосіб навчитися швидко.
6. “Хочеш навчитися або хочеш, щоб хтось зробив замість тебе?”
Швидше за все дитина вибере другий варіант, але рано чи пізно дійде справа і до першого.
7. “Давай розберемо цю велику справу на маленькі і з’ясуємо, з якими моментами ти зможеш впоратися, а з якими потрібно тобі допомогти.”
8. “Нічого страшного, але у тебе добре виходить … (напишіть разом список успіхів)”.

Перша та найголовніша порада - зберігати спокій і не панікувати
Не потрібно панікувати, адже настрій дорослого та його ставлення до процесу віддзеркалюється на дитину.
Дуже важливо, щоб батьки налаштовували психологічно дітей на навчання. Діти, особливо в молодшому шкільному віці, сприймають навчання через призму сприйняття батьків, якщо батьки ставляться до навчання - "О боже, це жах!" - знову будуть емоційні навантаження. Важливо батькам видихнути і спокійно до цього ставитися, тоді і діти це будуть сприймати в ігровому форматі.

По-друге - для більш продуктивної співпраці можна організувати систему мотивації, яка буде додатковим стимулом навчатись. Корисно буде навіть вигадати різні бонуси із фінальним, головним призом.

По-третє, робочий графік. Він особливо актуальний для дітей старшого шкільного віку.

Для підлітків важливо вміти організовувати свій робочий день, мати розпорядок дня і вміти організувати свій тайм-менеджмент.

Четверта рекомендація - правильно організувати робочий простір.
Важливо щоб на робочому місці дитини не було нічого зайвого, на що дитина може переключатись. Добре, якщо це буде окрема кімната, де дитина може сидіти за столом, а не лежати на ліжку разом із ноутбуком. Але якщо кімнати немає, то варто подбати, аби дитина навчалась сидячи, бо у лежачому, розслабленому положенні сконцентруватися на навчанні неможливо".

Наостанок, "висміяти з голови усе зайве". Можна подивитися разом якийсь кумедний ролик або коротенький мультик, який допоможе посміятися від душі. 5 хвилин такої психотерапії на день - і всю напругу дистанційного навчання як рукою зніме!