Аліна Анатоліївна Вегера   

тисни тут

    Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Від того, яким буде твій вибір залежить, як складеться подальше життя та як ти в ньому будеш себе почувати.
    Для прийняття правильного рішення при виборі професії необхідно враховувати ряд факторів – власні побажання, психологічні особливості та можливості й потреби ринку праці.

Орієнтири для вибору професії

Існує формула вибору професії, яка поєднує наступні компоненти: «хочу» - «можу» - «треба».

 

Хочу: твої прагнення (бажання, інтереси, схильності, ідеали);

Можу: твої можливості (стан здоров'я, здібності, рівень знань, характер, темперамент);

Треба: стан ринку праці, соціально-економічні проблеми в регіоні.

   Зона оптимального вибору (ЗОВ).
   Потрібно зіставити свої бажання із реальними можливостями і потребами на сучасному ринку праці. Наприклад у майбутньому ти бачиш себе дантистом. Робота, як то кажуть "не вагони розвантажувати" і за неї гарно платять. Та чи замислювалися ти при цьому над тим, чи зможуть твої руки працювати як руки ювеліра і чи зможеш ти відстояти у конкурентів своє місце у світі стоматологічних послуг?
  Отже, потрібно чітко усвідомлювати, що умова оптимального вибору професії знаходиться у центрі перехрестя 3-х складових Хочу – Можу – Треба.



    Вибір професії – це складний і відповідальний крок у житті кожного, тому його потрібно робити свідомо й обдумано. Досягнути своєї мети допоможе детальний алгоритм цього вибору, який передбачає наступні кроки:

Крок 1
Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.

Крок 2
Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.

Крок 3
Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.

Крок 4
Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професії і співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.

Крок 5
Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.

Крок 6
Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.

Крок 7
Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.

Крок 8
Дізнайся в центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.

Крок 9
Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог.

Крок 10
Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.

Крок 11
Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Крок 12
Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

     8 основних помилок при виборі професії

                                                                                                               

Чого робити не варто...

1. Обирати професію, не маючи про неї достовірної інформації.

Більшість молодих людей, які розмірковують про подальші освітні плани або про працевлаштування, взагалі дуже мало поінформовані про те, які бувають професії, й чим займаються їхні представники. У результаті молоді люди опиняються в ситуації вибору кота в мішку.
Аналізуючи, чи підходить тобі та або інша професія потрібно, в першу чергу, знайти інформацію про те, як, власне, складається типовий робочий день її представників, скільки часу та на яку конкретно діяльність вони витрачають. Сутність не в назві професії, а в тому, що саме й у яких умовах потрібно буде робити.
Важливо замислитися й над такими питаннями. Які вимоги професія пред'являє до здібностей людини й які протипоказання має, який рівень підготовки необхідний для оволодіння нею, де її можна здобути, чи дає вона перспективи кар'єрного росту та з чим саме вони пов'язані, чи затребувана професія на ринку праці.

2. Орієнтуватися тільки на такі ознаки, як престижність і/або прибутковість.
Розповсюджена омана полягає в тому, щоб розглядати престижну професію саму по собі в якості джерела доходу - ніби гроші дістаються просто за те, що людина нею володіє. Тут потрібно розуміти наступне.
По-перше, оплачується не професія, а посада, тобто виконання конкретних функцій у тій або іншій організації. Звичайно, потенційний рівень прибутковості в різних сферах діяльності різниться, але справа тут, насамперед, не в професії як такій, а в місці роботи людини, її статусі, рівні майстерності, балансі попиту та пропозиції на ринку праці.
По-друге, ті професії, що сприймаються як престижні, насправді далеко не обов'язково найприбутковіші. Адже бажаючих займатися ними звичайно виявляється набагато більше, ніж реально потрібно. Так, наприклад, середній рівень доходів кваліфікованих робітників в останні роки є вищим, ніж у економістів або юристів, однак порівняйте конкурси на навчання за цими спеціальностями...Крім того, саме поняття «престижність» досить відносне: воно залежить від кола спілкування (в очах різних людей престижними виглядають зовсім різні види праці) і досить швидко змінюється.

3. Ставити знак рівності між професією та навчальним предметом.
Розповсюджена омана школярів, а часом і студентів, полягає в тому, щоб фактично поставити знак рівності між навчальним предметом і якоюсь сферою професійної діяльності, міркуючи за принципом: «подобається література, то буду літератором». Але що це за професія така, дозвольте запитати? Автор художньої літератури, чи що? Звичайно, в цілому можливий і такий варіант, але куди частіше мова йде про безліч інших видів професійної діяльності. Можна бути редактором, коректором, викладачем мови та літератури, перекладачем, науковим співробітником в галузі філології й т. д. Все це різні професії, і діяльність їхніх представників не дуже схожа на ту, яку виконують школярі на уроках літератури.Це міркування стосується й інших навчальних предметів. Вони є не професіями, а певними сферами знань, основи яких потрібно опанувати, у тому числі й для професійного становлення.

4. Переносити ставлення до людини, представника певної професії, на професію як таку.
Якщо нам подобається або не подобається конкретна людина, це ні в якій мірі не є характеристикою її спеціальності й не свідчить про те, що й нам варто нею займатися. «Гарна людина» - це не професія. Звичайно, на неї хочеться бути схожим, але стосується це особистісних якостей і загального ставлення до праці, а не підмінює здатності до конкретного виду діяльності.А якщо, навпаки, нам зустрівся хтось неприємний, відразливий? Часом це може відвернути й від його професії: «Не хочу бути на нього схожим». Але, погодьтеся, за тих самих обставин можливий і протилежний висновок: «Стану гарним представником цієї професії, а не таким, як він»!
Тож висновок про те, як на кого реагувати, а також відповідальність за професійний вибір однаково залишаються за вами.

5. Вибирати професію «за компанію».
По суті, за цією позицією стоїть відхід від особистої відповідальності за ухвалення рішення. Але іноді, до речі, такий вибір може виявитися успішним - адже в компанії найчастіше збираються люди, здатності й інтереси яких у значній мірі збігаються. Однак це саме елемент везіння-невдачі, а не наслідок усвідомленого й осмисленого рішення.

6. Підмінювати вибір професії вибором рівня освіти або місця її здобуття.
Більш виправданою є позиція, коли людина спочатку вирішує, чим би вона хотіла займатися, а потім розглядає можливі варіанти одержання конкретної професії, а не виходить з бажання вчитися в певному місці або просто одержати вищу освіту як таку, не важливо за якою спеціальністю.Якщо абітурієнт, бажаючи опанувати певною професією, не зміг вступити на навчання саме туди, куди хотів споконвічно, логічніше зберегти вірність професії та пошукати інші варіанти її отримання. Наприклад, піти отримувати не вищу, а середню фахову освіту, маючи на увазі, що в перспективі буде можливість продовжити навчання й у виші. Це краще, ніж вступати на свідомо нецікаву для себе спеціальність, нехай навіть і в престижному університеті.

7. Ігнорувати власні здатності й інтереси.
Робити своєю професією доцільно те, що подобається й що добре виходить. Звичайно, це звучить банально, однак дуже часто на це не звертають уваги.
Іноді люди вважають це взагалі неважливим (буду робити що завгодно, аби тільки добре платили). Але людина не зможе досягти високих результатів у тій роботі, яка не відповідає її індивідуальним особливостям або просто неприємна. Крім того, навряд чи така людина буде відчувати себе щасливою, розуміючи, що вона «викидає з життя» величезну кількість часу й сил в обмін на гроші.
Ще одна причина такої помилки - незнання власних здібностей та інтересів. Неможливо сказати, чи сподобається робота та чи буде вона добре виходити, не спробувавши себе в чомусь подібному. Звичайно, далеко не всі роботи вдасться спробувати на особистому досвіді, попередньо не одержавши відповідну освіту. Але в таких випадках можна судити про схильність до них за непрямими ознаками: інтерес до конкретної сфери, бажання активно одержувати інформацію про діяльність таких фахівців, легкість осмислювання та запам'ятовування цих відомостей.

8. Прислухатися до думки людей, не компетентних у питаннях вибору професії.
Так вже сталося, що давати поради, у тому числі й щодо питання «ким бути», дуже люблять багато наших співвітчизників. Проте обґрунтовано порекомендувати щось у такій серйозній сфері, як професійне самовизначення, можна тільки за умови збігу декількох моментів.
А саме: знання специфіки тих професій, про які йде мова, а також ситуації на ринку праці; знання індивідуально-психологічних особливостей того, хто робить вибір; розуміння суті психологічних проблем, які виникають на різних етапах професійного самовизначення.
Зрозуміло, що обґрунтовано міркувати про це може або спеціально підготовлений професіонал (психолог, працівник служби зайнятості), або той, хто дуже добре знає вас і знає з власного досвіду про певну групу професій.

Вікові кризи у дітей і підлітків. З чим вони пов’язані?

З точки зору змісту і характеру психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються і зникають, можна виділити кілька типів життєвих криз
Найхарактернішими кризами становлення є вікові кризи, що вважаються нормативними, тобто необхідними для нормального процесу становлення особистості. Для вікових криз властиві чималі якісні зміни, що відбуваються у психології людини: формування психологічних новоутворень, зміна провідної діяльності і т. д. Але ці зміни завжди супроводжуються зміною ролей, оскільки певна діяльність (гра, спілкування, навчання і т. д.) передбачає і відповідну особистісну роль людини
Кожен період у житті людини має певні притаманні тільки йому риси. Знаючи особливості вікових періодів та криз, можна пояснити незрозуміле та уникнути багатьох проблем.

Як допомогти дитині перебороти негативні думки

Як розпізнати ризик суїциду в підлітків

П’ять секретів спілкування з підлітками

Як допомогти дітям зберігати позитивний настрій

Соціальне та емоційне навчання підлітків

У дітей, як і в дорослих, бувають світлі й похмурі дні. Але в деяких із них похмурих днів більше і сприймаються вони ними серйозніше. Діти, які часто і протягом тривалого часу перебувають у поганому настрої, схильні до ризику розвитку депресії. Якщо ви бачите в дитини ознаки депресії, дуже важливо своєчасно їй допомогти.

Що таке депресія?

Для дітей нормально перебувати в поганому настрої, бути дратівливими або мислити негативно – усе це є частиною їхнього дорослішання. Діти повинні пройти через цілий ряд почуттів та емоцій, щоб дізнатись, як справлятися з ними.

Але депресія – це щось більше, ніж смуток чи поганий настрій. Депресія є серйозним захворюванням, яке може вплинути на фізичне та психічне здоров'я дітей.

На перший погляд здається, ніби важко знайти відмінності між сумом і депресією, але якщо ви поставите собі наведені нижче запитання, вам стане легше зрозуміти той факт, що з дитиною щось не так:
  - Як довго дитина перебуває в поганому настрої?
  - Наскільки далеко зайшло її негативне мислення?
  - Наскільки дитина цікавиться повсякденною діяльністю?
  - Наскільки значний вплив мають думки й почуття дитини на її повсякденне життя?

Ви знаєте свою дитину краще, ніж будь-хто. Якщо ви відчуваєте, що з нею щось не так, зверніться до педіатра або психолога.

Якщо ваша дитина знаходиться у стані депресії, їй може бути важко здобувати знання, заводити друзів і справлятися з більшою частиною повсякденних обов'язків. Якщо депресія триває протягом тривалого часу й не лікується, це може вплинути на зростання, розвиток і навчання вашої дитини, тому, щоби зцілитись від депресії, їй потрібна своєчасна й належна допомога.

Якщо ваша дитина каже щось про небажання жити: «Якби я не народився» або «Я хотів би заснути й не прокинутись», ви повинні поставитись до цього дуже серйозно й невідкладно звернутись по професійну допомогу.

Ознаки та симптоми депресії в дітей
Якщо ви помітили в дитини будь-які з таких ознак, і дані ознаки проявляються довше, ніж два тижні, дуже ймовірно, що в неї депресія.

Якщо ваша дитина:
   - Здається сумною або нещасною більшу частину часу.
   - Агресивна, істерична, не робить того, про що ви її просите, більшу частину часу.
   - Говорить про себе в негативному ключі, наприклад: «У мене нічого не виходить...», «Я не справляюся з...» або «Мене ніхто не любить у школі».
   - Відчуває почуття провини, наприклад, каже щось на зразок: «Це я в усьому винна».
   - Тривожна або боязка.
   - Продовжує казати про те, що в неї болить живіт чи голова, у той час як дані проблеми не мають об'єктивних фізіологічних або медичних причин.

До ознак депресії також відносяться зміни інтересів вашої дитини або рівня її енергії в повсякденній діяльності. Наприклад, якщо ваша дитина:
 - Не має стільки ж енергії, скільки зазвичай (тобто в неї знижений енергетичний потенціал).
 - Не хоче бути поруч із друзями та родиною.
 - Не зацікавлена в іграх або в інших заняттях, які її радували раніше.
 - Має проблеми зі сном, включаючи нічні жахи.
 - Має проблеми з концентрацією уваги або пам'яттю.

Якщо ваша дитина ходить у школу і при цьому вона:
 - Не так добре встигає, як раніше.
 - Не бере участі у шкільних заходах.
 - Має проблеми у школі чи у спілкуванні з іншими дітьми.

Депресія впливає на мислення дітей, їхній настрій і поведінку.

Діти у стані депресії часто негативно ставляться до себе, свого становища й майбутнього. Вони можуть відчувати себе дійсно безнадійно.

У батьків можуть опуститись руки, якщо дитина поводиться зухвало або не хоче бути поруч з ними. Але якщо причиною цього є депресія, дитина потребує батьківської любові, уваги й турботи, які могли би підтримати її та спрямувати на зцілення.

Допомога при дитячій депресії

Депресія не проходить сама собою. Якщо ви стурбовані тим, що у вашої дитини депресія, постарайтеся зробити так:

 1. Запишіться на прийом до педіатра чи психолога. Ці спеціально навчені фахівці зможуть діагностувати в дитини депресію.
 2. Якщо ваша дитина відчуває труднощі при тому, щоб розмовляти з вами про свої почуття, ви можете спитати в неї, чи не погодиться вона порозмовляти про свій стан з іншим дорослим, якому вона довіряє. Незважаючи ні на що, ваша дитина повинна знати про те, що ви завжди готові її вислухати, від щирого серця хочете зрозуміти, що з нею відбувається.

Якщо ви звернетесь по професійну допомогу на ранній стадії депресії, то зможете:
 1. Допомогти дитині швидше видужати.
 2. Знизити ризик того, що ваша дитина буде страждати на депресію в дорослому житті.
 3. Допомогти дитині безперешкодно рости й розвиватися.

Професійна допомога
Якщо в дитини діагностовано депресія, ви й ваша дитина можете працювати із психологом, педіатром або психіатром для вирішення проблеми.
Психолог або психіатр можуть використовувати когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), яка допомагає дітям позбутися непотрібних або шкідливих звичок мислити й поводитись.
Також ці фахівці можуть використовувати інші підходи, такі як ігрова терапія, дитячо-батьківська арт-терапія або сімейна терапія.
Ці методи можуть допомогти вашій дитині навчитись більш позитивно мислити й більш ефективно вирішувати проблеми. Це означає, що вона менш імовірно піддасться депресії знову.
Якщо проблема серйозна, ваш лікар може призначити дитині медикаментозне лікування депресії.

Що ви можете зробити в домашніх умовах

Поряд з допомогою фахівців ви можете допомогти своїй дитині кількома простими й ефективними способами:

   - Якщо ваша дитина страждає від негативного мислення, ви можете моделювати позитивні способи мислення. Наприклад, можете сказати щось на зразок: «Я до глибини душі радію, коли ми граємо разом», «Це було весело!» або «Я знав(ла), що зможу зробити це».
   - Керуйте стресом і напругою вашої дитини, регулярно знаходячи час для відпочинку, а також для тієї діяльності, яка радує вашу дитину. Стійкий сімейний розпорядок дня також може допомогти знизити рівень стресу.
   - Завантажте на смартфон чи планшет додатки, які допоможуть вашій дитині навчитися стратегії релаксації. Такого роду програми описують і контролюють виконання вправ, націлених на глибоке дихання, м'язову релаксацію, візуалізацію й усвідомлення того, що відбувається.
   - Знайдіть час, щоби порозмовляти з дитиною й вислухати все, що вона хоче вам сказати про своє самопочуття. Ви можете зробити це, коли разом готуєте обід, читаєте книгу, прогулюєтесь, їдете в машині або граєтесь удома.
   - Подумайте про те, що разом зі спеціалістами, які працюють над лікуванням депресії вашої дитини, ви можете скласти злагоджену результативну команду. Порозмовляйте з ними про те, як ви можете долучитись до терапії, яка допоможе вашій дитині.
   - Якщо ваша дитина вже ходить у школу, порозмовляйте з її вчителем, класним керівником або шкільним психологом. Працюючи разом з працівниками школи, ви зможете знайти найкращі способи, щоби підтримати вашу дитину у шкільному середовищі.
   - Якщо в дитини депресія, вона може бути не зацікавлена повернутися до спілкування із друзями, фізичної активності або просто до повсякденної радості. Але весело й активно проводити час для неї, як і раніше, необхідно, тому заохочуйте її, щоб вона починала з малого й хоча би півгодини гралася із друзями.
  - Займіться собою

Якщо у вашої дитини почалася депресія, це не ваша вина.

Безсумнівно, вам важко й боляче бачити дитину засмученою й відстороненою протягом тривалого періоду часу. Поведінка однієї людини може сильно вплинути на інших членів сім'ї. І хоча ви будете занурені в турботи з догляду за дитиною, дуже важливо, щоб ви також дбали і про своє власне здоров'я та благополуччя.

Якщо вас вимотує ситуація, що склалася, стрес і тривога впливають на ваше повсякденне життя, зверніться по професійну допомогу для себе. Якщо ви будете в хорошій фізичній і психологічній формі, то зможете краще доглядати за дитиною й підбадьорювати її своїм прикладом.

   Зазвичай батьки звертають увагу на мотивацію своїх дітей в шкільний період. Як змусити вчитися? Як зацікавити навчанням? Як здати ЗНО? Тим часом, внутрішня мотивація формується набагато раніше і охоплює більш широку частину життя, ніж навчання. Кожна людина з народження має потребу в пізнавальній активності, яка при правильному поводженні з нею трансформується в інтереси, хобі, захоплення, вибір професії і, врешті-решт, в напрямок життєвого шляху. Основні складові нашої особистості, в тому числі особливості мотивації, закладаються до 7 років.

На формування внутрішньої мотивації впливає:- як батьки реагували на дослідницьку діяльність дитини;
- чи заохочувався прояв дитиною ініціативи, творчості, відходження від правил в рішенні задач;
- як часто батьки розуміли потреби дитини і реагували на них.

Щоб сформувати низьку внутрішню мотивацію необхідно:1. Показати дитині, що світ навколо небезпечний, захищати її від навколишнього світу (палиці брудні не брати, кішок не гладити, шафи не відкривати, мамине плаття не чіпати - чим більше таких "не", тим менше цікавості до навколишнього світу).
2. Жорстко обмежувати у виборі, сильно контролювати, карати, формуючи стійке відчуття провини.
3. Забороняти відходити від правил в рішенні задач (вирізати ялинку тільки із зеленого паперу, суворо за зразком і т.п.)
4. заглушати потреби дитини, коли вони незручні ( "Ти не хочеш це", "Тобі не потрібно це"), не заглиблюватися в причини плачу, сміху, крику, годувати під мультики, слідувати в вихованні нормам, ігноруючи реальність і актуальні потреби, які з нормами часто розходяться.

Як розвивати і підтримувати внутрішню мотивацію:

1. Допомагати вивчати світ - пояснювати устрій речей і явищ, відповідати на "Чому ..?", Реагувати на фрази "Мама / тато, подивися що тут / що у мене".
2. Якщо ви щось забороняєте, поясніть чому і спробуйте запропонувати альтернативу або деяку умову. Забороняйте необхідне (небезпечне, соціально неприйнятне). Дозвольте дітям чіпати камені, якщо камені на ваш погляд занадто брудні, помийте їх або знайдіть чистіші. Якщо дитині на гірку забиратися самій не можна, нехай буде можна з вами.
3. Вільна гра, відступ від інструкцій, заохочення фантазії в іграх дозволяє прислухатися до себе і розвивати свій потенціал.
4. Запитуйте чого дитина хоче поїсти / одягнути / у що пограти / куди піти. Можливість навіть найменшого вибору (картопля або макарони?) вже привчає прислухатися до себе. Не годуйте насильно, тому що "корисно", знайдіть альтернативу.
5. Ваш інтерес до дитини - це те, з чого починається її інтерес до себе і самопізнання. Наприклад, коли дитина відмовляється від чогось, дізнайтеся, в чому причина. Можливо, відповідь вас здивує, і в будь-якому випадку таке спілкування позитивно відіб'ється на ваших відносинах і майбутньому дитини.

Безумовно, прочитати простіше, ніж зробити. Ми не можемо навчити дитину тому, що не вміємо самі. Як це не банально, але допомога дитині починається з допомоги собі. Якщо ж ви володієте якимись вміннями, описаними вище - чудово, значить і дитині простіше буде їх освоїти.

Хороша новина: як правильно зазначив Ремарк, "поки людина жива - нічого не втрачено". Ви можете вчитися, розвивати відсутні вміння, якщо побачите в цьому сенс.
Ще одна хороша новина: якщо ви - не один з батьків, але вже доросла людина, ви також можете навчитися відчувати свої потреби, знайти свій інтерес, відчути до якої справи у вас народжується внутрішня мотивація. Це вимагатиме від вас часу, сили, інших ресурсів, і воно того варте.

1. Обирати правильні слова:

Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з». Дитина з інвалідністю, а не інвалід. Хлопчик з аутизмом, а не аутист. Дитина з синдромом Дауна, а не даун.

2. Якщо дитина цікавиться: “чому виникає інвалідність?”

Психологи радять не заглиблюватись в пояснення причин інвалідності. Часто вона виникає як випадок, який неможливо передбачити. Тому найкраща відповідь буде простою: «Тому що так є».

Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, наведить Олена Жупанова таку аналогію: ” Я навчаю англійській мові дітей від найменшого віку до 10 років. З школярами 1-4 класів ми починаємо вивчати граматику. Як пояснити дітям, чому дієслова третьої особи однини в англійській мають закінчення -s? Ніяк. Я ніяк це не пояснюю, тому що тут не може бути ніякого пояснення. Так просто є. Так склалось. Такі правила мови. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність.”

3. Бачити насамперед дитину, а не інвалідність

Бачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).

Діти одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих.

4. Підтримувати, а не жаліти

Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.

Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.

5. Дізнаватись більше

Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.

Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси.

Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з порушеним зором допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитині з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

  
Командна робота — на всіх рівнях
До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.
Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

Привчати учнів, що різноманіття — це норма
Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.
Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).
Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

Спиратися на сильні сторони
Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

Робити комунікативні паспорти
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.
Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.

Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктограмами).


Креативити і візуалізувати
Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

   Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

Спілкування через Інтернет: чого від нього чекати і як з ним поводитися

Можливість отримати будь-яку інформацію не виходячи з дому – зараз це не фантастика, а реальність. І це стало можливим завдяки Інтернету. Крім того, що Інтернет дозволяє тобі знайти потрібну інформацію, мережа значно розширює коло твого спілкування. І це стало можливим завдяки Чату, в СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ.

Тобі відомо, що таке Чат? Так, дійсно, це швидкий спосіб знайти для себе нових друзів, поспілкуватися з ними на будь-які теми, отримати корисні поради. А в Instagram чи Facebook ще можна побачити фотокартки, відеоролики і мати уявлення з ким розмовляєш, завдяки тій інформації, яку розміщує на своїй сторінці людина. Але спілкування в Інтернеті приховує небезпеку, яка проявляється в тому, що ти не бачиш свого віртуального знайомого, а тому не можеш бути впевнений у тому, що ця людина безпечна для тебе. Ти можеш вважати, що спілкуєшся зі своїм однолітком, а він або вона насправді може виявитися дорослим чоловіком або жінкою, а ще гірше – злочинцем.


Отже, пам’ятай про те, що спілкування у чаті в СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ поряд з користю може приховувати і суттєву небезпеку для тебе. Тому, щоб уберегти себе від неприємностей ти повинен постійно пам’ятати нескладні правила безпечної поведінки під час бесіди з незнайомцями або новими друзями, з якими ти познайомився саме в Інтернеті, а не в реальному житті.

Ми розповімо тобі про ці правила, а також про ті небезпечні ситуації, в які вже потрапляли юні користувачі, які спілкувались по Інтернету. Ти маєш знати про всі небезпеки, які містить у собі подібне спілкування.

Увага!Завжди пам’ятай про те, що ти спілкуєшся з людиною, про яку тобі нічого невідомо, тому не довіряй їй свої таємниці або думки. Краще поділися ними зі своїми батьками чи справжніми, а не віртуальними друзями.

 
 

СПІЛКУЮЧИСЬ В ІНТЕРНЕТІ ТИ, ЗАРАДИ СВОЄЇ БЕЗПЕКИ, НЕ ПОВИНЕН НІКОЛИ:
– повідомляти своєму віртуальному другу своє прізвище, домашню адресу, номер свого мобільного або домашнього телефону, номер та місцезнаходження своєї школи та інші дані;
– розміщувати фотокартки, на яких ти оголений або у нижній білизні чи піжамі, а також відправляти комусь свої фото електронною або звичайною поштою;
– повідомляти пароль до своєї Інтернет-сторінки. Твій пароль як ключ від твоєї квартири, тому нікому його не віддавай!;
– казати, що ти вдома знаходишся один;
– казати, що ти сам знаходишся перед комп’ютером. Скажи краще, що час від часу до тебе у кімнату навідуються твої батьки;
– обговорювати теми, які тобі неприємні або яких ти соромишся;
– показувати віртуальному другу перед Веб-камерою своє тіло або якісь його частини, робити те, що тобі не подобається;
– відповідати на питання, які стосуються твого особистого життя або твого тіла. Пам’ятай: твоє тіло належить тільки тобі і ніхто не має права розмовляти про нього з тобою!;
– розповідати багато про своїх друзів, знайомих та родину, особливо, видавати їхні таємниці;
– відправляти поштою або передавати через когось свої особисті речі співрозмовнику по Інтернету;

Крім того:
– при реєстрації у Чаті ніколи не заповнюй поля, де від тебе вимагають прізвище, номер мобільного та домашнього телефону, домашню адресу. Якщо ці поля обов’язкові, то краще вигадай для себе прізвище, адресу та номер телефону. Це потрібно для твоєї безпеки. Взагалі, для реєстрації у Чаті, вКонтакті та на інших подібних сайтах створи для себе окрему електронну поштову скриньку;
– коли вигадуєш у Чаті для себе нікнейм, то він не повинен бути схожим на твоє прізвище. Також він не повинен стосуватися твого зовнішнього вигляду;
– у вКонтакті та подібних сайтах обмеж доступ до твоєї сторінки невідомих тобі людей. Додавай до списку своїх друзів лише тих, кого ти добре знаєш у справжньому житті;

Пам’ятай: спілкування в Інтернеті не є твоїм обов’язком, тому якщо тобі це більше не подобається або тебе лякають твої Інтернет-друзі, то лише вимкни комп’ютер і не повертайся більше до спілкування онлайн!

Увага! Ніколи за жодних умов не погоджуйся на особисту зустріч у реальному світі зі своїм Інтернет-другом. Якщо ти все-таки вирішив зустрітися з ним, то нехай обов’язково батьки чи інші дорослі, яким ти довіряєш, прийдуть з тобою на зустріч. Ти можеш також сказати про це своєму віртуальному другу. Місце для зустрічі повинно бути таким, де постійно знаходиться багато людей, наприклад, парк розваг, каток.

Якщо твій знайомий з Інтернета постійно вимагає від тебе зустрітися з ним або щось зробити для нього, продовжує це робити, незважаючи на твою відмову або небажання, то ти обов’язково маєш розповісти про це своїм батькам або іншим дорослим, яким ти довіряєш!

Пандемія стала випробуванням на міцність як для цілих держав і бізнес-систем, так і для родин та кожної окремо взятої особистості. Є люди, які прожили цей період значно легше, адже мають величезну перевагу — добре розвинені м’які навички. Саме завдяки soft skills адаптація до труднощів не висмоктує життєву енергію й проходить без психологічних потрясінь.

 

Навички 21 століття заведено ділити на…

Hard skills
Тверді навички. Вузькоспеціалізовані, діють у сталих умовах і в межах однієї професії.

Digital skills
Цифрові навички. Категорія виникла у зв’язку з глобальною диджиталізацією та цифровізацією нашого світу.

Soft skills
М’які навички. Вони універсальні та допомагають досягти успіху в будь-якій професії, передбачають високі комунікаційні здібності та самоорганізацію, вміння довгострокового планування, командну роботу. Вчені з Гарварду та Стенфорду запевняють, що професійний успіх на 85 % залежить саме від soft skills.

Саме тому пропонують 12 м’яких навичок, які допоможуть почуватися впевненіше, швидко знаходити спільну мову з будь-ким і досягати цілей у кризові періоди.

Пізнай себе...Перша група навичок направлена на самоусвідомлення та поглиблення розуміння процесів, які відбуваються всередині нас та навколо нас.


Емоційний інтелект. Ідеться про те, наскільки добре ми знаємо, усвідомлюємо власні емоції, наскільки легко нам справлятися з особистим кризами. А якщо додати до цього вміння будувати стосунки з іншими людьми, бути емпатичним і відчувати емоції інших, вміння мотивувати себе в скрутні часи — отримаєте міцний фундамент для життєвих незгод.

#ЩастяМенеджмент. Самоусвідомлення може підказати дорогу до персональної оази щастя, але не зробить щасливою людиною. Так само розвинений емоційний інтелект діятиме лише в тандемі з конкретними діями. Ці дії, своєю чергою, мають приносити вам задоволення, а людям — користь.

Сексуальний інтелект. Він є в кожної людини та відіграє значущу роль у наших життях. Це додаткове джерело вашої персональної енергії, яким не варто нехтувати.

Розвивай себе...Друга група м’яких навичок — про те, як структурувати набуті знання про себе і трансформувати в практичну колію.

Плануй глобально, дій локально — система побудови життя, яка є ключем до гармонії, між амбіціями та бажанням жити тут і зараз, у моменті. Свої бажання, плани та глобальні цілі варто озвучувати, записувати та розбивати на невеликі кроки для досягнення глобальної мети.

Персональна економіка. Цю навичку слід опанувати для того, щоб усе вищесказане можна було реалізовувати, не замислюючись про шматок хліба з маслом у холодильнику. На мій подив, розвиток попередніх скілів сильно допоміг із розв’язанням грошового питання. А якщо додати до цього бажання створювати та інвестувати час/гроші у справді вартісні речі — ваше майбутнє під надійним захистом!

Тайм-менеджмент. Ця навичка стає потрібною, коли ви починаєте усвідомлювати ціну свого часу та хочете побудувати збалансоване життя. Просто зараз дайте відповідь на запитання: чи лягаєте ви спати із чітким розумінням, що робитимете завтра? Ствердна відповідь означає, що ви на правильному шляху.

Проєктний менеджмент. Якщо ви змогли прокачати попередні 6 навичок, то це зробить вашу активність максимально предметною та націленою на результат. Якщо він вам потрібен, звісно. Опанувавши знання зі створення проєктів, ви навчитеся бачити й розуміти найефективніші варіанти планування та методики розставляння пріоритетів.

Командотворення. Так, саме під час карантину вміння відчувати людей і об’єднувати їх для спільної цілі стає надважливим. Людська потреба в соціалізації зараз сягає піка, тож саме час запропонувати потенційним партнерам участь у нових проєктах, формувати нові команди.

  Тримай фокус на мрії! Нема сенсу турбуватись про втрачені можливості. Є «сьогодні і зараз» для того, щоб сконцентрувати свою енергію на тому, що ти дійсно хочеш. Пропоную сім кроків для легкої реалізації мрій, цілей, планів. 

Навичка 1. Проблеми – у задачі
Живи з азартом та вчись перетворювати любі життєві проблеми у задачі. Замість незчисленних скарг задай собі питання: «Як я хочу і можу вирішити цю задачу? Які можливості відкриваються переді мною?»

Навичка 2. Невдачі – у досвід

Невдачі та невезіння сприймай як життєвий досвід! Всесвіт завжди надсилає нам випробування, котрі ми здатні здолати. Замість питання: «Чому зі мною трапилась така ситуація?», задай собі питання: «Для чого мені це, чому мене може навчити така ситуація?».

Навичка 3. Реальність – у гру

Перетворюй реальність у гру з багатьма можливостями. Якщо ти хочеш бути КИМОСЬ, то варто починати вести себе так, наче ти вже є НИМ. Навіть, якщо у тебе поки, що немає потрібних ресурсів для здійснення планів, починай діяти виходячи з того, що маєш. Найкращий день для початку – сьогодні! У життєвих ситуаціях концентруйся на своїх перевагах та позитивних моментах! Заміни вислів «я не можу» на «маючи відповідні ресурси, я роблю так…». Потім дайте собі щиру відповідь на питання: «Які ресурси у мене вже є, а які я можу отримати? Що я можу для цього зробити?»

Навичка 4. Роздуми – у дії

Думати потрібно приймаючи рішення, а маючи ціль починай діяти! У японців є такий вислів: «Подумав – май рішення, маєш рішення – не думай!» Зайві роздуми народжують сумніви і забирають сили.

Навичка 5. Страх – в енергію

Втілення твоїх самих сміливих бажань знаходиться за дверима із надписом «СТРАХ». Почни діяти і страхи зникнуть, ти відчуєш прилив сил та енергії.

Навичка 6. Треба – у хочу

Роби тільки те, що ти дійсно хочеш. Живи у стилі «Я хочу, я можу!», а не «Я повинен!». Потрібно працювати над своєю самооцінкою, вчитися відчувати свої істинні бажання та шукати можливості для їх втілення.

Навичка 7. Песимізм – в оптимізм

У оптимістів збуваються мрії, у песимістів – їх кошмари. Вчися бачити радість у дрібницях, помічай гарне у собі, у інших, у світі. Це особлива мудрість, котру мають щасливі люди. Не чекайте особливих подій та обставин, щоб радіти життю. Ставте перед собою питання: «Що гарного, позитивного я бачу у цій ситуації, у цій людині, у собі? За що я відчуваю вдячність?» Дисциплінуй свою уяву, навчись відрізняти мрії від цілей, приймай рішення і дій!

 

Поради з самовиховання

1. Коли берешся за будь-яку справу, подумай: який результат повинен отримати.

2. Берись за справу сміливо і не відступай, поки її не виконаєш. Якщо в кінці тижня або цього дня залишаються не виконаними один чи два запланованих тобою пункти, перепиши їх у план на наступний тиждень(наступний день).

3. Візьми собі за правило обов’язково аналізувати: чому саме ти не виконав той чи інший пункт. Намагайся сам усувати причини невиконання. Спочатку це вважатиметься важким, але з часом ти зрозумієш, що головне – це правильно оцінювати свої сили і не гаяти марно часу.
4. Ніколи не практикуй перенесення виконання справи на наступний день. Приступай до виконання запланованого одразу ж без зволікань.
5. Не роби жодних попускань, навчися своїм примхам відповідати коротко, але твердо –"ні”.
6. Навчися сам собі наказувати, будь до себе непохитним,але став перед собою завдання реальні, ні в якому разі "не заривайся”, бо не спрацює внутрішній наказ ”Так треба”, "Я мушу”.
7. Спробуй проаналізувати: на що ти переважно витрачаєш свій вільний час?
8. Твій організм здатий до тривалих навантажень, але, щоб уникнути стомлення, переборюй втому, змінюй види діяльності протягом дня.
9. Приймаючи на себе будь-яке завдання, навчися слухати уважно вказівки дорослих. Користуйся нотатками, щоб нічого не пропустити повз увагу і зберегти час.

Порада перша і найтяжча. Ніколи не намагайтеся отримати все і відразу. Пам'ятайте, що успіх - це насамперед праця. Не вірте красивим фільмам, де щоб досягти успіху досить бути вродливим чи багатим.

Порада друга - про любов. Обов’язково зміни своє відношення до людей, які тебе оточують. Хочеш, щоб тебе любили люди - полюби їх сам. Подумай, чи подобаються особисто тобі егоїстичні, нетерпимі до чужих думок люди? То чому, якщо ти саме такий, повинні любити тебе?

Порада третя - особлива. Потрібно на деякий час забути, що ти особливий, не такий як всі. Запам'ятай, що про це знає лише твоя мама і ти сам.

Порада четверта - про найдорожче. Полюби себе насамперед сам. Це не значить, що ти повинен любуватися собою в дзеркало. Просто стався з повагою до свого тіла, не отруюй його алкоголем та іншими ядами.

Порада п'ята - пріоритетна. Не розпорошуй свої сили відразу у всіх напрямках. Вибери кілька важливих для тебе справ і наполегливо вдосконалюйся саме в них. Хоча спробувати себе в нових справах ніколи не завадить. Хто зна, можливо, саме там чекає на тебе успіх, сидить собі і жде, коли ж ти його віднайдеш.

Порада шоста - навчайся! Навчайся все своє життя. Ніхто не заперечує, що ти і так багато знаєш та умієш. Добре, що ти знаєш, скільки часу тривала столітня війна (100?!), чудово, якщо ти можеш відрізнити комп'ютерний вірус від вірусу грипу, вітаю, якщо зумієш своїми руками забити звичайний цвях в цегляну стіну.

Порада сьома і остання (по списку, а не по значенню!) Отже, ти хочеш досягти успіху? То чого ж тоді чекаєш і витрачаєш свій дорогоцінний час на читання цих порад? Давай, не сиди, пора уже щось зробити своїми руками.

Чому наш настрій змінюється протягом дня?

1. Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм – постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.

3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.

4. Пам’ятай: кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.

5. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.

6. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм – джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам’ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.

7. Будь-яка справа починається з першого кроку!

8. Пам’ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

9. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

10. Будь толерантною особистістю.

 

Рекомендації для зняття психологічного напруження, зниження тривожності

Є багато маленьких хитрощів, які допоможуть людині впоратися з емоційним перевантаженням:

1.Порахуйте до 10 та лише потім повертайтеся до травматичної ситуації.

2.Простежте за своїм диханням. Повільно вдихайте й на деякий час затримайте дихання. Видихайте поступово, через ніс. Прислухайтеся до своїх відчуттів.

3.Наберіть води та повільно випийте воду, сконцентруйтеся на своїх відчуттях води.

4.Знайдіть якийсь невеличкий предмет і уважно розгляньте його не менше чотирьох хвилин,ознайомлюючись з кольором, формою, структурою так ретельно, щоб можна було уявити предмет із заплющеними очима.

5.Погляньте на небо, розгляньте все, що ви бачите на ньому.

6.Змочіть обличчя холодною водою.

7.Вийдіть з того приміщення , де вас знайшов стрес.

Для того, щоб ці методи допомогли, їх треба знати напам’ять і постійно виконувати.

 
ЯК УДОСКОНАЛИТИ СВОЮ УВАГУ

1. Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач її об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.

2. Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.

3. Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, є концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.

4. Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.

5. Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.

6. Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися автотренінгом, використовувати спеціальні вправи.

7. Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як не звичай (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).

8. Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».

9. Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміні положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.

10. Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».

11. Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.

12. Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.

13. Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.

14. Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.

15. Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов’язаний з твоїм досвідом, інтересами.

16. Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.

17. Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.

18. Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.

19. Враховуй, що ступень і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.

20. Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.

21. Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).

22. Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу (повторень) для виконання завдань.

Психологи стверджують, що в процесі навчання мотивація дитини відіграє, більшу роль ніж її інтелект у 2-3 рази. Уявляєте? ...

10 принципів, які допоможуть вчителю...

10 принципів, які допоможуть вчителю... Частина 2

    Деякі батьки говорять про те, що їхня дитина не хоче навчатися та сподіваються, що зі зміною школи зміниться мотивація до навчання. Як правило, дитина не хоче відвідувати школу де їй нецікаво, де вона не отримує задоволення від шкільного процесу.
Мотив (лат. motus – рух) – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини.

   Інтерес – це наявність пізнавальної потреби, і вона є в будь-якій дитині, головне її активізувати.

Природнім мотивом навчальної діяльності є пізнавальний інтерес. Але не все в навчанні може викликати стійкий природний пізнавальний інтерес. Тому краще формувати та розвивати і пізнавальний, і соціальний типи навчальної мотивації. Навчальну мотивацію як пізнавальну, так і соціальну можна та потрібно формувати, використовуючи весь арсенал методів навчання: словесні, наочні, практичні, дидактичні та інші.

Інтерес, як головна складова навчальної пізнавальної мотивації, поділяється на три ознаки:
– позитивні емоції, які викликані діяльністю;
– пізнавальна складова (я дізнався про щось нове);
– результат (я це зробив).

    Дуже важливо, щоб процеси мислення, уваги, пам’яті під час виконання завдань стали ефективнішими. Для цього потрібно, щоб їх супроводжували сильні емоції (радість, гнів, здивування та ін.) Треба уникати непосильних труднощів та дуже повільного темпу викладання матеріалу.

Методи формування пізнавального та соціального навчальних інтересів:

· Методи формування пізнавального навчального інтересу: дискусія, диспут, метод опори на власний пережитий досвід, рольові ігри, створення проблемних ситуацій та ін.
Як створити заняття емоційно-забарвленим? Невідомі та парадоксальні факти, складні та цікаві ситуації з життя відомих людей, незвичайні природні та соціальні явища можуть надихнути на створення особливого спілкування між вчителем, батьками та дитиною.
· Методи формування соціального навчального інтересу: позитивний приклад (приклад успішного родича, батьків, відомої людини, найкраще того, ким захоплюється дитина); бесіди-переконання ( обов’язково поцікавтесь думкою самої дитини); практичне привчання до виконання вимог, пояснення, заохочення(обов’язковий контроль з боку батьків за виконанням тих чи інших доручень).

    Навчально-пізнавальні мотиви спочатку формуються, потім починають діяти автоматично як звичка, і нарешті у старшій школі стають усвідомленим вибором головної діяльності учня. Якісний розвиток інтелектуальних здібностей змалечку надає дитині більше шансів проявити та зберегти пізнавальний інтерес в навчанні. А головною запорукою успішності дитини є батьківська любов та гармонійне, розвиваюче спілкування щодня.

Ось декілька способів спілкування з дитиною для формування її мотивації:

1. “Давай подумаємо, де цьому можна навчитися?”
В Інтернеті подивитися, запитати у когось, в бібліотеку за книжкою сходити.
2. “Хочеш розповім, як я цьому навчилася?”
Дитина часто відчуває себе такою, що нічого не вміє серед всемогутніх дорослих і було б добре їй показати, що не завжди так було і не завжди так буде.
3. “Можливо є спосіб обійтися тим, що вмієш?”
Не виходить намалювати баранчика – малюй баранчика в коробці. Це дасть впевненість у своїх силах і коли-небудь баранчик вигляне з коробки.
4. “Спробуємо це зробити разом?”
Часто за словами про невміння стоїть небажання дитини залишатися наодинці з важкою або нудною справою.
5. “Давай я покажу тобі хитрий спосіб”.
Зрозуміло, що дитині хочеться не вчитися чомусь, а вже вміти це робити. І іноді є спосіб навчитися швидко.
6. “Хочеш навчитися або хочеш, щоб хтось зробив замість тебе?”
Швидше за все дитина вибере другий варіант, але рано чи пізно дійде справа і до першого.
7. “Давай розберемо цю велику справу на маленькі і з’ясуємо, з якими моментами ти зможеш впоратися, а з якими потрібно тобі допомогти.”
8. “Нічого страшного, але у тебе добре виходить … (напишіть разом список успіхів)”.